Батьківщина - це дуже ємне по своєму змісті поняття. У нього вкладається дуже глибокий і багатогранний зміст. І перше, із чого починається батьківщина для кожної людини - це його сім'я, тобто найдорожчі й близькі люди. Потім дане поняття розширюється до всього навколишнього світу, і людина бачить у батьківщині в першу чергу природу свого краю. Зрештою, нашу батьківщину створили природа й предки. І саме природа испещрила все своїми ландшафтами й природними красами
У кожного з нас є свої улюблені місця, які нам подобаються ще з дитинства, і з якими в людини є свої спогади й асоціації. Але ж що може бути прекрасніше тих спогадів, які збереглися в людини? Особливо якщо це приємні спогади, і тим більше зв'язані сдетством. Батьківщина - це дуже ємне по своєму змісті поняття. У нього вкладається дуже глибокий і багатогранний зміст. І перше, із чого починається батьківщина для кожної людини - це його сім'я, тобто найдорожчі й близькі люди. Потім дане поняття розширюється до всього навколишнього світу, і людина бачить у батьківщині в першу чергу природу свого краю. Зрештою, нашу батьківщину створили природа й предки. І саме природа испещрила все своїми ландшафтами й природними красами
У кожного з нас є свої улюблені місця, які нам подобаються ще з дитинства, і з якими в людини є свої спогади й асоціації. Але ж що може бути прекрасніше тих спогадів, які збереглися в людини? Особливо якщо це приємні спогади, і тим більше зв'язані сдетством. Так що в першу чергу Батьківщина - це ті рідні стежки, по яких людина кудись ходила, знайомі завулки, провулки, будинку, парки, озера й все інше - у кожна адже своя асоціації й спогади. Саме із цього й починається любов до батьківщини - з рідних місць, які близькі кожній людині. Тому сама Батьківщина не віддільна від природи й від її крас
Далі вже до цього образа ми додаємо ту повагу, що є в кожної людини перед його предками, які жили й творили на цій землі, облагороджуючи її в праці й захищаючи на полях боїв. І кожній людині варто пам'ятати про те, що батьківщина і його рідний край завжди до йому набратися фізичних і духовних сил, які б тяготи він не випробовував у житті. І помилковим є ототожнення батьківщини з економічним благополуччям тої держави або будуючи, у якому ми живемо. Поняття «Батьківщини» - це набагато більше таємне й духовне поняття. І цей образ живе в душі кожного людини
Василько був найстарший у сім'ї Якима. У Святий вечір його непокоїло те, що батько сидів на підлозі, схиливши голову. Хлопчик знав причину — батько нездужав і грошей не було викупити у шевця мамині чоботи. Та ось "щасливий" випадок, здавалося б, врятував становище. Якомусь чоловікові сподобалася ялинка, що росла в їхньому садочку. Він хотів її купити для панських дітей. Коли Василько це почув, у нього на "очі набігли сльози. Адже ялинка була для нього маленькою радістю і втіхою. Він намагався заперечити, але побачив у очах батька невимовний смуток. Як не боляче було Василькові віддавати ялинку, але перемогла любов до батьків і розуміння становища: батько хворий, сім'я бідує
Хлопчик має добре серце. Це виявляється й у ставленні до ялинки як до живої істоти. Коли її рубали, то Василькові здавалося, що вона от-от застогне. Тому він мало не плакав від жалю. Але не до цього було, бо довелося лагодити сани, запрягати коней і везти зелене деревце панам. З болем у серці Василько вирушає в путь. Коли хлопчик в'їхав до лісу, вже сутеніло і йому було холодно і страшно, "навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та крутив снігом". Раптом коні зупинилися, і він із жахом виявив, що зламалися сани. Треба було мати неабияку мужність, щоб не розгубитися, не втратити надію на порятунок. Розпрягши коней, кмітливий хлопчик вирішив повернутися додому, однак невдовзі зрозумів, що заблукав, "здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки". У лісі вже зовсім стемніло. Десь недалеко вили вовки. Та удача не зрадила Василькові. Мабуть, через те, що він був сміливий, розумний і мав добре серце. Коцюбинський, на жаль, не розповідає нам, як хлопчик врятувався. Зате він описує радість і гордість батьків за свого сина.
Я певна, що, прочитавши цей твір, ровесники захочуть бути схожими на Василька.
У кожного з нас є свої улюблені місця, які нам подобаються ще з дитинства, і з якими в людини є свої спогади й асоціації. Але ж що може бути прекрасніше тих спогадів, які збереглися в людини? Особливо якщо це приємні спогади, і тим більше зв'язані сдетством.
Батьківщина - це дуже ємне по своєму змісті поняття. У нього вкладається дуже глибокий і багатогранний зміст. І перше, із чого починається батьківщина для кожної людини - це його сім'я, тобто найдорожчі й близькі люди. Потім дане поняття розширюється до всього навколишнього світу, і людина бачить у батьківщині в першу чергу природу свого краю. Зрештою, нашу батьківщину створили природа й предки. І саме природа испещрила все своїми ландшафтами й природними красами
У кожного з нас є свої улюблені місця, які нам подобаються ще з дитинства, і з якими в людини є свої спогади й асоціації. Але ж що може бути прекрасніше тих спогадів, які збереглися в людини? Особливо якщо це приємні спогади, і тим більше зв'язані сдетством.
Так що в першу чергу Батьківщина - це ті рідні стежки, по яких людина кудись ходила, знайомі завулки, провулки, будинку, парки, озера й все інше - у кожна адже своя асоціації й спогади. Саме із цього й починається любов до батьківщини - з рідних місць, які близькі кожній людині. Тому сама Батьківщина не віддільна від природи й від її крас
Далі вже до цього образа ми додаємо ту повагу, що є в кожної людини перед його предками, які жили й творили на цій землі, облагороджуючи її в праці й захищаючи на полях боїв. І кожній людині варто пам'ятати про те, що батьківщина і його рідний край завжди до йому набратися фізичних і духовних сил, які б тяготи він не випробовував у житті. І помилковим є ототожнення батьківщини з економічним благополуччям тої держави або будуючи, у якому ми живемо. Поняття «Батьківщини» - це набагато більше таємне й духовне поняття. І цей образ живе в душі кожного людини
Хлопчик має добре серце. Це виявляється й у ставленні до ялинки як до живої істоти. Коли її рубали, то Василькові здавалося, що вона от-от застогне. Тому він мало не плакав від жалю. Але не до цього було, бо довелося лагодити сани, запрягати коней і везти зелене деревце панам. З болем у серці Василько вирушає в путь. Коли хлопчик в'їхав до лісу, вже сутеніло і йому було холодно і страшно, "навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та крутив снігом". Раптом коні зупинилися, і він із жахом виявив, що зламалися сани. Треба було мати неабияку мужність, щоб не розгубитися, не втратити надію на порятунок. Розпрягши коней, кмітливий хлопчик вирішив повернутися додому, однак невдовзі зрозумів, що заблукав, "здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки". У лісі вже зовсім стемніло. Десь недалеко вили вовки. Та удача не зрадила Василькові. Мабуть, через те, що він був сміливий, розумний і мав добре серце. Коцюбинський, на жаль, не розповідає нам, як хлопчик врятувався. Зате він описує радість і гордість батьків за свого сина.
Я певна, що, прочитавши цей твір, ровесники захочуть бути схожими на Василька.