До болю стискалося серце поета від думок про страждання рідного народу в кріпацькій неволі, яку гнобителі намагалися видати за веління "всемогутнього справедливого" бога. І тоді з'явилася потреба сказати останнє слово рідному народові, закликати народ порвати кайдани і "вражою кров'ю" окропити волю, потреба висловити палку віри у світле майбутнє батьківщини, у велику вільну нову сім'ю, де і його борця за щастя народу згадають..."незлим тихим словом". Так з'явився "Заповіт". Шевченко написав цей твір наприкінці 1845 року, перебуваючи майже у безнадійному стані. Але міцний організм Тараса Григоровича переміг тяжку хворобу. Отже, не судилося "Заповіту" стати останнім словом народного співця. Після того Шевченко написав ще багато творів, які прославили його. Та не забувся й "Заповіт". Музику на текст "Заповіту" писало багато композиторів. Та пісня поширилася з музикою, що була створена полтавським учителем Гордієм Павловичем Гладким. І в наші часи, вшановуючи Шевченка, ми співаємо "Заповіт", покладений на музику полтавським учителем.
Ткацтво — один із найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції. Про наявність ткацького виробництва на східнослов'янських землях у найдавніші часи свідчать археологічні знахідки періоду ранніх неолітичних культур. Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздоблення житла і господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх умовах. Передумови розвитку ткацтва створювалися загальним прогресом матеріальної і духовної культури народу, його соціально-економічною еволюцією. На всіх етапах розвитку ткацтво віддзеркалювало конкретні історичні, природно-географічні особливості, характер господарської діяльності та культурно-естетичні запити українського народу.
Объяснение:
До болю стискалося серце поета від думок про страждання рідного народу в кріпацькій неволі, яку гнобителі намагалися видати за веління "всемогутнього справедливого" бога. І тоді з'явилася потреба сказати останнє слово рідному народові, закликати народ порвати кайдани і "вражою кров'ю" окропити волю, потреба висловити палку віри у світле майбутнє батьківщини, у велику вільну нову сім'ю, де і його борця за щастя народу згадають..."незлим тихим словом". Так з'явився "Заповіт". Шевченко написав цей твір наприкінці 1845 року, перебуваючи майже у безнадійному стані. Але міцний організм Тараса Григоровича переміг тяжку хворобу. Отже, не судилося "Заповіту" стати останнім словом народного співця. Після того Шевченко написав ще багато творів, які прославили його. Та не забувся й "Заповіт". Музику на текст "Заповіту" писало багато композиторів. Та пісня поширилася з музикою, що була створена полтавським учителем Гордієм Павловичем Гладким. І в наші часи, вшановуючи Шевченка, ми співаємо "Заповіт", покладений на музику полтавським учителем.