► З’ясуйте, які суфіксальні слова утворено правильно. ► Підкресліть у них перші літери.
► З перших літер цих слів складіть анаграму, запишіть її, змінивши другу й десяту літери на и.
Товариство, волгський, кременчукський, птахство, їжджу, боягузство, французський, птаство, намащувати, ла-манський, убоство, тюрський, адигейський, яський, бахмачський, черкасський, йокширський, чехський, закарпацький, козацький, овручський, запоріжський, рекрутський, острожський, бучакський, американський, прилукський, дорощий, брязчати, щічковий, юнацький, студенцький, чікагський, йорданський.
У житті людей, на жаль, трапляються трагедії – маленькі та великі, особисті та масштабні. Ми не застраховані від цього. Причини на те бувають різні, проте одна з найпоширеніших та в той самий час безглуздіших – це людська недбалість. Недобросовісно виконана робота в будь-якій сфері діяльності може мати просто неприємні або й взагалі критичні наслідки, що призводять до смерті людей. Недбала швачка пошиє одяг, що негарно сидітиме на фігурі. Недбалий лікар може зробити з людини каліку, недбалий інженер-будівельник спроектувати будівлю, що буде небезпечною для проживання та оточуючих, недбалий водій на дорозі призвести до аварії. Навіть вдома можна проявити недбалість – не дотримуватися правил безпечного користування побутовим обладнанням, наприклад, - та викликати пожежу.
Що таке недбалість? Це безвідповідальне ставлення до ситуації, яка вимагає обережності та точності. Це той фактор небезпеки, якого можна уникнути, якщо бути уважним. Це проста людська лінь нарешті. Полінився почитати інструкцію до електроприладу – та спалив хату. Подумав «й так згодиться», замішуючи будівельний розчин в невірній пропорції – через місяць стіна тріснула.
А найстрашніше – це недбалість заради наживи. Це коли заради вигоди, прибутку, грошей підприємства економлять на безпеці людей. Це означає байдужість до інших, духовну деградацію. Людей, що йдуть на таку свідому недбалість, не лякає не кримінальна відповідальність, ні тим більш власна совість.
Найвища ціна недбалості – це життя людини, неважливо однієї чи сотень. Це непоправна трагедія, яка стається через безглуздість і якої можна було б уникнути. Саме це викликає найбільше обурення. І навіть це обурення – воно безсиле, бо вже нічого не виправить.
У Карелії через злочинну недбалість потонуло на озері 14 дітей. Під Одесою через недбале ставлення до пожежної безпеки спалахнула пожежа в дитячому таборі – знову загинули діти. Через людську недбалість та халатність ставалися масштабні техногенні катастрофи, що уносили життя тисяч людей. І чим більш техногенним стає суспільство, тим масштабнішими катастрофи та їхні наслідки.
Одну з великих катастроф через недбалість, мабуть, знає кожен. Це історія найбільшого для свого часу пасажирського лайнера «Титанік». Ціла низка недобросовісних дій – від проектування корабля, його будівництва до нестачі рятувальних засобів, перевищення безпечної швидкості у районі айсбергів, пізнє подання сигналу «SOS» - призвело до загибелі більше ніж 1500 людей. Заради чого вони ризикували безпекою людей? Гучних заголовків у газетах, пафосу та грошей. А що отримали?
Відповідь:
Пояснення:
Собор Паризької Богоматері... Серце Парижа... Собор будувався протягом декількох людських поколінь — із XII до XV століття. Тут збереглася народна пам'ять, вікові традиції. Камінний архітектурний літопис ніби промовляє до людини і передає їй усе, що сталося протягом багатьох віків існування великої столиці світу.
Віктор Гюго торкається своїми тонкими пальцями каменя Собору, і перед його очима постають різні сцени: він ніби чує голоси демосу, який вимагає хліба та видовищ, який не хоче дивитися нудні вистави Гренгуара, а залюбки влаштовує власні сміхотливі змагання. Бідняки, цигани, священики, торговці, аристократи, члени королівської родини — кого тільки не бачив цей Собор за час свого існування! Багато про що може розповісти Собор. Письменник уміє слухати й бачити. Останнім часом він навчився чути цю велетенську храмину. Із різних кутків долинають звуки й кольори. Он там невеличке віконце, де чаклує Клод Фролло, а он на височенній дзвіниці промайнула постать Квазімодо. Що там біленьке за колоною? Так-так, це ж маленька кізочка Есмеральди!
...Письменник у відчаї. Ось уже пройшли місяці, відведені на написання роману, завершується термін його здачі — 15 квітня 1829 року, та не написано ще жодного слова до обіцяної книги. Гюго сідає за письмовий стіл, примушує себе писати, але робота не йде. Відстрочка. Видавець погодився на іншу дату — 1831 рік, але далі він терпіти не буде, і письменникові доведеться платити за порушення договору. Як на зло, примусити себе писати нелегко. Зрештою, Віктор Гюго вирішує сам себе засадити в домашнє ув'язнення: він купує пляшку чорнила та плетений сірий костюм (а костюм для виходу в світ замикає в шафу на ключ) і вирішує нікуди не виходити з дому доти, поки не напише роман. Але поступово добровільне ув'язнення стає не примусовим, а бажаним. Те, над чим думав Гюго протягом декількох років, ті історичні матеріали, над якими працював, ті фантазії, які збуджували іноді його уяву серед ночі чи то білого дня — все те раптом виструнчилося і почало перетворюватися на незвичайний роман. Гюго поринув в епоху середньовіччя. Він занурився в давню епоху та ніби сам став собором, який і споглядає на все, що відбувається навколо, і переживає за те, що діється. Собор усе знає, тільки потрібно відчути його...