З поданих прикладів назвіть речення з відокремлених означенням; а)З гори начало з'їжджати дві повозки запряжені добрими кіньми. б)Поросла густими лісами дорога повела в гори. в)Очі її освітлені живим сяйвом були наче вираженням душі.

Перший місяць осені приносить у наше життя нові фарби і ностальгію за літом. Вересень дарує можливість ще трохи погрітися під променями сонця. Я люблю цей місяць за його чарівність і бабине літо. Люблю, коли шарудять листя під ногами і в повітрі літають павутинки. Мені подобається дарувати букети осінніх квітів мамі і вчительці, збирати листя для гірлянд.

Вересень – місяць-художник, який використовує найрізноманітніші фарби. Квіти радують нас своєю красою. Відтінки коричневого, червоного, жовтого і зеленого з’являються на деревах. Вони немов поринули в палітру і повністю забарвилися. Я думаю, що ні один місяць в році не є таким різнобарвним. Дерево на очах стає золотим, а квіти радують око кожного, хто на них дивиться.

Вересень часто називають чарівником. Він творить справжні дива, переодягаючи дерева і лісу в розкішні і красиві наряди. Золоті та багряні листя стає прикрасою на шкільних святах. Гербарії стають барвистими і незвичайними. Прогулянка по парку або подорож до лісу стають казковими і веселими.

Я люблю перший місяць осені за його веселі фарби. Але іноді він дарує землі тьмяні, сірі і похмурі фарби. Коли йде дощ, все навколо стає мокрим і похмурим. А дерева і квіти вже не іскряться чарами і чарівністю. Земля стає чорною, а листя мовчки падають вниз. Хоча навіть у такий час вересня гарний.

Квіти влаштовують у вересні свій осінній бал. Червоні і жовті троянди, бордові айстри, бузкові гладіолуси, білі хризантеми. Художники малюють картини, а поети пишуть вірші про вересень. Фотографи роблять дивовижні знімки на тлі золотавих полів і лісів. Цей місяць вражає і зачаровує. Чародій, чарівник, художник. Так часто називають перший осінній місяць. Як добре, що в році є така чудова пора, коли наша земля ставати яскравіше і красивіше.

Звичайно, що варто! Те що в когось є якась вада не означає, що вона не має право на життя. Часто, багато людей їх не сприймають тому, що в них є вада з рукою або на обличчі або де-інде. Ніколи не поважав(ла) таких людей. Це гидко, коли людині не подобається інша незнайома йому людина, бо ззовні воне не дуже приваблива. Чому люди ніколи не дивляться на людину як на особистість? Чому людина повина бути приваблива тільки ззовні? А якщо взяти її внутрішній світ? Людина може бути не найкрасивішою на обличчі, але з нею приємно спілкуватись і така людина дуже розумна. Ніколи не слід сміятись з людини в якої є якась вада, неважливо де вона знаходиться. Як би почувалися люди, я кі стороняться людей з вадами, поставити на місце цих людей? Постійно чути зі спини: "Боже, який він бридкий...
- Будеш погано вчитися - будеш як та дівчинка
- Я буду гарно вчитися. Я не хочу бути такою гидкою, як та дівчинка..."? Хто б витримав таке знущання над собою? Якщо людині кажуть, що йому більше не варто жити, бо він з вадою, то ця людина дуже дурна і вона сама не має права на життя!

Сподіваюсь, що твір вийшов не надто емоційним)
Удачі!)