Моя улюблена тваринка - єнот. Це прудкий та розумний ссавець, що мешкає у західній Європі та північній Америці. Чорні оченята намистинки виблискують розумом, вчені зоологи стверджують, що ці тварини мають розум трьох річної дитини. У світовій мережі можно знайти безліч відео за участю єнотів. Можно безкінечно дивитись як вони бавляться один з одним, або роблять щось кумедне. Що цікаво, по всьому світу безліч шанувальників цих тварин. Люди наважуються одомашнити цього шибеника. Це і моя мрія - жити під одним дахом з улюбленою тваринкою, щодня доглядати за чорно-білим хутром, бавитись з пухнастим хвостом. Розумник єнот не гірший за собаку, так само піддається дресурі. Головне виховати тварину у любові і він відповість так само.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…
