На мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. Інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок України віддали за неї найдорожче — життя. Ми стали свідками цього. Події Майдану, війна на Сході... І досі проливається кров найщиріших патріотів. Історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. Про це розповідають історичні пісні й думи, художня література. Прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Ярослав Мудрий, справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан Хмельницький, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. Та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? Я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів. Отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.
Обереги моєї родини Оберіг – це такий талісман, який, як вважають у народі, потрібен для захисту. У давнину багато родин та окремих людей мали обереги. Це могли бути як якісь камінці, маленькі іграшки, прикраси, так і рушники, ляльки – мотанки. У моєї родини є також свої обереги. На полицях стоять мотанки, а на стіні висять рушники. Це дісталося нам від бабусі. Мій улюблений рушник прикрашає поличку в великій кімнаті. Коли бабуся була молода, вона зробила його власноруч. А потім, коли я вже народилась,подарувала його моїй матусі. З тих пір він прикрашає нашу оселю і оберігає всіх нас. Цей рушник дуже красивий, він зроблений у традиціях слобожанської вишивки. Ще в нас є ляльки-мотанки. Їх ми виготовляли самі. Спочатку я дивилася, як це робить матуся, а пізніше навчилася сама. Потім народилася моя сестра, і тепер, хоч вона іще маленька, ми робимо їх удвох. І хоча ці речі не мають якоїсь містичної історії, мені все одно здається, що вони нас захищають, бо зроблені від щирого серця і з любов’ю.
