Хрещатик — одна з найвідоміших центральних вулиць світу. Тут уже два століття поспіль вирує центр комерційного, політичного та культурного життя Києва. Перші в Києві телефон, телеграф, трамвай, водопровід і каналізація, газове та електричне освітлення, нарешті, перший київський хмарочос — усе це Хрещатик. Тут слухали Бетховена і розглядалии виставки російських художників-передвижників, цією вулицею гуляли Т. Шевченко і М. Щепкін, П. Чайковський та Ф. Шаляпін, В. Маяковський та І. Мандельштам... 1200 метрів — одна з найкоротших центральних вулиць світу, і тому тим більше цікаво пройтися нею, зрозуміти, чому саме вона стала «концентратом» історії Києва останніх століть. Ще 300 років тут, уздовж старих валів давньоруського городища, шумів Хрещатий струмок — місце, де князь Володимир охрестив свою дружину і бояр. У XIX столітті район головної вулиці Україні пережив справжню будівельну революцію, швидко перетворившись з околиці у центральну торгову магістраль Києва, київський Бродвей, наш «Невський проспект». Тут будували розкішні готелі та магазини, на Майдані Незалежності знаходився будинок Міської Думи. Трагічний 1941-й поклав кінець старому Хрещатику, але на його місці виріс новий, неповторний на території Східної Європи ансамбль будівель — один із найкрасивіших зразків архітектури середини XX століття. Екскурсія розпочинається на Європейській площі з її багатою історією. Український дім, філармонія, будівля лялькового театру, музею води, парки на дніпровських схилах — усе це ви побачите на площі з надзвичайно «європейською» назвою. Пройшовши коротким відрізком до Майдану Незалежності, намилувавшись будівлями банків царських часів, ми потрапляємо на головну площу України. Консерваторія, поштамт, міжнародний центр культури (колишній інститут шляхетних дівчат), монумент Незалежності, торговельний центр «Глобус» — усе це нинішній вигляд Майдану. Звідси починається Хрещатицький бульвар — шедевр післявоєнної реконструкції міста. Вулиця тут сягає ширини у 100 метрів і у вихідні та святкові дні вона дійсно перетворюється на бульвар: місце гуляння виключно для пішоходів. Нас чекає найцікавіший відрізок вулиці: бутіки, магазини, Київська мерія, Пасаж з пам'ятником архітектору Городецькому, телецентр, ЦУМ, кінотеатр «Дружба» в будівлі зі шпилем, що нагадує Москву, — все це вмістилося на якихось 500 метрах центральної київської магістралі. Після перехрестя з вулицею Б. Хмельницького ми потрапляємо на відрізок старої забудови, що дає уявлення про Хрещатик царських часів. Плавний перехід із ХХ століття в століття ХІХ, а не навпаки — такі вони, чари Хрещатика! Ці місця зберігають свої таємниці. Наприклад, «Інтимний театр» — ви хочете знати, що це і де це? Тоді будьте уважні! Закінчується екскурсія біля Бессарабського ринку. Найстаріший ринковий будинок міста, чудовий пам'ятник модерну 1912-го року. Поруч — центр вже культурно-виставкового життя — комплекс «Мандарин-Плаза», де завжди є, що подивитися, також, як і на ринку є, що купити. Перспектива бульвару Т. Шевченка з неоднозначним пам'ятником вождю світового пролетаріату — все це теж останній відрізок Хрещатика, що закінчує тут свій біг через долі, століття й архітектурні стилі.
Духовне багатство – це не лише інтелект, рівень знань, майстерності, досвіду, а й особливості вдачі, генетичне підгрунтя, у якому зародилися паростки художнього мислення. Сам інтелект без цього підгрунтя ніщо. І чим воно багатше, тим органічніше мислить художник у своїх творах – пошуках.
Якщо зазирнути в життєпис скульптора Богдана Романця, то можна знайти відгадку на всі найголовніші таємниці його творчої лабораторії.
Скульптор прийшов у мистецтво крізь терни. Батько не дозволяв йому малювати, бо хотів бачити сина продовжувачем власної ковальської справи в селі у Бродівщині. Але наполегливий і закоханий у мистецтво син не полишав олівця, бо виходило добре. Роботи хлопця помітила вчителька англійської мови М. Подоляк, повезла хлопця до Львова у Будинок народної творчості. А згодом славна Софія Вольницька відпросила у батька сина для навчання на підготовчих курсах. Відбулося знайомство Богдана з Левицьким, Сельським, Овсійчуком – справжніми майстрами мистецтв.
У своїй творчості Богдан Романець прагнув порвати пута стереотипності, офіціозу, псевдореалізмуі вийти на свою рідну національну духовність, довести, що власна історія та народна культура – невичерпне джерело для натхнення.
Роботи його органічні, гармонійні за формою і духом. Дуже показовою в цьому плані є скульптура “Саркофаг України”. Нічого, здавалося б, суто українського в ній нема, але якщо уважно придивитися, то в цій фігурі можна побачити всю трагічну долю України – від прадавніх жорстоких часів до чорнобильської трагедії. Скульптура промовляє кожною своєю деталлю – і не декларативною, не прозовою, а мовою символів справжнього мистецтва, мовою поетичного епосу. Тим і вражає, вражає глибоко. Вдивляєшся в скульптуру, в її форми і душу огортає почуття трагічно-болісне, містичне. Здається, ось-ось тобі відкриється якась таємниця буття, таємниця того великого Будівничого, що дав людям відчуття і щастя, і горя.
Отже, цю річ можна вважати справді цікавою художньою знахідкою. Вона має посісти достойне місце в Україні як пам’ятка епохи, як досконале відображення української долі.
До сьогоднішнього дня художник прийшов з гідним доробком. Не зра-див син добрих надій великої родини. Митець у постійному пошуку нових тем, сюжетів.
Хрещатик — одна з найвідоміших центральних вулиць світу. Тут уже два століття поспіль вирує центр комерційного, політичного та культурного життя Києва. Перші в Києві телефон, телеграф, трамвай, водопровід і каналізація, газове та електричне освітлення, нарешті, перший київський хмарочос — усе це Хрещатик. Тут слухали Бетховена і розглядалии виставки російських художників-передвижників, цією вулицею гуляли Т. Шевченко і М. Щепкін, П. Чайковський та Ф. Шаляпін, В. Маяковський та І. Мандельштам... 1200 метрів — одна з найкоротших центральних вулиць світу, і тому тим більше цікаво пройтися нею, зрозуміти, чому саме вона стала «концентратом» історії Києва останніх століть. Ще 300 років тут, уздовж старих валів давньоруського городища, шумів Хрещатий струмок — місце, де князь Володимир охрестив свою дружину і бояр. У XIX столітті район головної вулиці Україні пережив справжню будівельну революцію, швидко перетворившись з околиці у центральну торгову магістраль Києва, київський Бродвей, наш «Невський проспект». Тут будували розкішні готелі та магазини, на Майдані Незалежності знаходився будинок Міської Думи. Трагічний 1941-й поклав кінець старому Хрещатику, але на його місці виріс новий, неповторний на території Східної Європи ансамбль будівель — один із найкрасивіших зразків архітектури середини XX століття. Екскурсія розпочинається на Європейській площі з її багатою історією. Український дім, філармонія, будівля лялькового театру, музею води, парки на дніпровських схилах — усе це ви побачите на площі з надзвичайно «європейською» назвою. Пройшовши коротким відрізком до Майдану Незалежності, намилувавшись будівлями банків царських часів, ми потрапляємо на головну площу України. Консерваторія, поштамт, міжнародний центр культури (колишній інститут шляхетних дівчат), монумент Незалежності, торговельний центр «Глобус» — усе це нинішній вигляд Майдану. Звідси починається Хрещатицький бульвар — шедевр післявоєнної реконструкції міста. Вулиця тут сягає ширини у 100 метрів і у вихідні та святкові дні вона дійсно перетворюється на бульвар: місце гуляння виключно для пішоходів. Нас чекає найцікавіший відрізок вулиці: бутіки, магазини, Київська мерія, Пасаж з пам'ятником архітектору Городецькому, телецентр, ЦУМ, кінотеатр «Дружба» в будівлі зі шпилем, що нагадує Москву, — все це вмістилося на якихось 500 метрах центральної київської магістралі. Після перехрестя з вулицею Б. Хмельницького ми потрапляємо на відрізок старої забудови, що дає уявлення про Хрещатик царських часів. Плавний перехід із ХХ століття в століття ХІХ, а не навпаки — такі вони, чари Хрещатика! Ці місця зберігають свої таємниці. Наприклад, «Інтимний театр» — ви хочете знати, що це і де це? Тоді будьте уважні! Закінчується екскурсія біля Бессарабського ринку. Найстаріший ринковий будинок міста, чудовий пам'ятник модерну 1912-го року. Поруч — центр вже культурно-виставкового життя — комплекс «Мандарин-Плаза», де завжди є, що подивитися, також, як і на ринку є, що купити. Перспектива бульвару Т. Шевченка з неоднозначним пам'ятником вождю світового пролетаріату — все це теж останній відрізок Хрещатика, що закінчує тут свій біг через долі, століття й архітектурні стилі.
Духовне багатство – це не лише інтелект, рівень знань, майстерності, досвіду, а й особливості вдачі, генетичне підгрунтя, у якому зародилися паростки художнього мислення. Сам інтелект без цього підгрунтя ніщо. І чим воно багатше, тим органічніше мислить художник у своїх творах – пошуках.
Якщо зазирнути в життєпис скульптора Богдана Романця, то можна знайти відгадку на всі найголовніші таємниці його творчої лабораторії.
Скульптор прийшов у мистецтво крізь терни. Батько не дозволяв йому малювати, бо хотів бачити сина продовжувачем власної ковальської справи в селі у Бродівщині. Але наполегливий і закоханий у мистецтво син не полишав олівця, бо виходило добре. Роботи хлопця помітила вчителька англійської мови М. Подоляк, повезла хлопця до Львова у Будинок народної творчості. А згодом славна Софія Вольницька відпросила у батька сина для навчання на підготовчих курсах. Відбулося знайомство Богдана з Левицьким, Сельським, Овсійчуком – справжніми майстрами мистецтв.
У своїй творчості Богдан Романець прагнув порвати пута стереотипності, офіціозу, псевдореалізмуі вийти на свою рідну національну духовність, довести, що власна історія та народна культура – невичерпне джерело для натхнення.
Роботи його органічні, гармонійні за формою і духом. Дуже показовою в цьому плані є скульптура “Саркофаг України”. Нічого, здавалося б, суто українського в ній нема, але якщо уважно придивитися, то в цій фігурі можна побачити всю трагічну долю України – від прадавніх жорстоких часів до чорнобильської трагедії. Скульптура промовляє кожною своєю деталлю – і не декларативною, не прозовою, а мовою символів справжнього мистецтва, мовою поетичного епосу. Тим і вражає, вражає глибоко. Вдивляєшся в скульптуру, в її форми і душу огортає почуття трагічно-болісне, містичне. Здається, ось-ось тобі відкриється якась таємниця буття, таємниця того великого Будівничого, що дав людям відчуття і щастя, і горя.
Отже, цю річ можна вважати справді цікавою художньою знахідкою. Вона має посісти достойне місце в Україні як пам’ятка епохи, як досконале відображення української долі.
До сьогоднішнього дня художник прийшов з гідним доробком. Не зра-див син добрих надій великої родини. Митець у постійному пошуку нових тем, сюжетів.