Мій твір буде буде про те, що друг справді “пізнається в біді”. Я розповім, як у скрутну хвилину мені допоміг мій справжній друг Максим.Якось улітку ми разом з Максимом каталися на велосипедах та заїхали на чужу вулицю. Раптом із-за рогу вискочила зграя собак. Вони всі голосно загавкали. А одна невелика “моська” навіть напала на мене, намагаючись вкусити велосипеда за колесо. Ми з другом довго не чекали, багато не розмовляли, а стали чимдуж крутити педалі та втікати звідти.Поспішаючи, я не втримав на повороті руля та впав просто на дорогу. Я боляче здер коліно об асфальт та забив руку. В цей час невеликий, але дуже злий собака майже наздогнав мене. Але Максим врятував мене від нього.Почувши грюкіт, Максим відразу повернув назад, зіскочив з велосипеда. Він вчасно встиг вихопити велосипедний насос та відігнав ним собаку. Пес ще довго лементував на всю вулицю, але мій друг погрожував йому насосом та не дозволяв наближатися. Собака врешті-решт вгамувався та дав нам спокій.Максим допоміг мені дістатися мого двору. Він і мого велосипеда доніс, хоча ще мав доправити додому свого. За все це я йому дуже вдячний.Я написав цей шкільний твір саме про Максима, тому що він — вірний друг, найкращий товариш!
Не дивуйтеся, що найбільше я люблю цю пору року. Адже скільки радості від першого снігу. Він вкриває землю білим-білим полотном, чистим і святковим.Сьогодні я йду до зимового лісу привітатися із засніженими соснами. Я так люблю бувати тут узимку! І не тільки летіти з гори на санчатах чи лижах так, щоб дух забивало і сріблясті сосни миготіли перед очима. А й дивитися на сніжинки під яскравим сонячним промінням. Як вони виграють усіма барвами веселки! Вигадлива, неповторна природа: не буває двох однаковісіньких сніжинок!..Звичайно, кожний бачить і уявляє зиму по-своєму. Я ж згадую вірш Олександра Олеся — чудову картину зимового саду після першого снігу.