Морозяний передріздвяний вечір. сяйво найяскравішої зорі розсипалося блискітками по сріблистому снігу, ніжна поверхня якого, ще не помережана необережними слі колядників, нагадує чисте полотно… чисте, як сумління, як полум’я свічки, як скатертина, як краплина сльози на щоці маленького полазника, який загубився серед заметених хурделицею стежин, що ведуть до осель, і нагадують плетиво ліній долі на долоні. одна – лінія чи стежина серця, інша – розуму, а ще одна… а хіба це, зрештою, важливо, якими дорогами іти до мрії і скільки на це офірувати хвилин? день… місяць… рік… життя. аби лишень не манівцями, приспаної і знечуленої до рідного душі, загубленої у густих хащах самодостатності, де ой як важко віднайти бодай куточок для пісні, для колядки, для інших.
Школа - наш другий дім. це храм знань, у який ми ходимо 5 днів на тиждень. кожен урок- осболивий і важливий для нас, адже попереду нас чекають серйозні екзамени на яких без базових знань робити,по-суті,немає чого.на кожному уроці ми отримуємо важливі знання,кожен вчитель намагається нам донести важливу інформацію. стається так, що через важливу причину доводиться пропускати уроки (хвороба, сімейні обставини, важливі справи),у такому випадку потрібно дізнатися у вчителя чи однокласника матеріал, який ти пропустив, і опрацювати його самостійно, адже те, що не був присутній,нікого не цікавитиме, ти завжди маєш бути готовий. ось важливо не пропускати уроки.
