Дельфіни поводяться на морях, як справжня рятувальна команда, допомагаючи людям, що попали в біду. Більш того, зареєстровані десятки випадків, коли хворі і поранені дельфіни самі припливали до людей по до або звали на виручку до дитинчати, що заплуталося в мережах. Що ж спонукає дельфінів рятувати тонучих людей, виштовхуючи їх з води? Виявляється, це пов'язано з властивим ним природженим рефлексом виштовхування родичів на повітря.Дихання у дельфінів може здійснюватися лише при винирюванні. Якщо ж дельфін, що ослабів, або новонароджене дитинча не в змозі піднятися на- верх і виставити голову з води, то на до йому, по видаваних їм сигналах лиха, прийдуть інші дельфіни і виштовхнуть його з води. Рефлекс виштовхування виявляється у дельфінів і побачивши мовчить і навіть мертвого родича. Цим і пояснюється виштовхування з води тонучих людей.
ІІ. Взимку сплячі тварини всього на який-небудь градус тепліше навколишнього повітря, у декого температура падає навіть до п'яти градусів морозу. Серце у них хоч і ледве-ледве, але б'ється, тоді як у тварин, що не впадають в сплячку, серце зупиняється при температурі тіла 15 градусів. У ссавців разів в 10 знижується газовий обмін і в 40 разів – дихання. Їжак робить, що згорнувся в клубочок, ледве уловимий вдих один раз в хвилину. Ховрах, що занурюється в сплячку в цілому на 9 місяців, або кажан встигають 97 за цей час перебачити всі сни, які лише можуть приснитися. Сплячка – найяскравіший прояв сезонно-річних ритмів. А їм підкоряються і тварини, що відзначають прихід зими і літа зміною вбрання, і рослини, що зацвітають, приносять плоди і що скидають листя в певний термін, і нарешті, людина, яка зміну сезонів відчуває інколи дуже гостро.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.
Що ж спонукає дельфінів рятувати тонучих людей, виштовхуючи їх з води? Виявляється, це пов'язано з властивим ним природженим рефлексом виштовхування родичів на повітря.Дихання у дельфінів може здійснюватися лише при винирюванні. Якщо ж дельфін, що ослабів, або новонароджене дитинча не в змозі піднятися на- верх і виставити голову з води, то на до йому, по видаваних їм сигналах лиха, прийдуть інші дельфіни і виштовхнуть його з води. Рефлекс виштовхування виявляється у дельфінів і побачивши мовчить і навіть мертвого родича. Цим і пояснюється виштовхування з води тонучих людей.
ІІ. Взимку сплячі тварини всього на який-небудь градус тепліше навколишнього повітря, у декого температура падає навіть до п'яти градусів морозу. Серце у них хоч і ледве-ледве, але б'ється, тоді як у тварин, що не впадають в сплячку, серце зупиняється при температурі тіла 15 градусів. У ссавців разів в 10 знижується газовий обмін і в 40 разів – дихання. Їжак робить, що згорнувся в клубочок, ледве уловимий вдих один раз в хвилину. Ховрах, що занурюється в сплячку в цілому на 9 місяців, або кажан встигають 97
за цей час перебачити всі сни, які лише можуть приснитися. Сплячка – найяскравіший прояв сезонно-річних ритмів. А їм підкоряються і тварини, що відзначають прихід зими і літа зміною вбрання, і рослини, що зацвітають, приносять плоди і що скидають листя в певний термін, і нарешті, людина, яка зміну сезонів відчуває інколи дуже гостро.
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.