Характер будь-якої людини формується залежно від умов її індивідуального життя, а також під впливом суспільних умов. Найбільш важливу роль у формуванні характеру відіграє активна діяльність людини, спілкування і розуміння моральних цінностей. Але найважливіше у вихованні характеру — це виховання людини в дитинстві. Адже саме вплив батьків і те, як вони навчать дитину ставитися до праці, до інших людей, своїх дій і вчинків, становить основу її характеру.
Недарма кажуть: посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю. Кажучи іншими словами, наші вчинки, незалежно від того, гарні вони чи погані, можуть з часом перейти у звичку. А характер людини певною мірою й визначається звичками. А те, що від характеру людини залежить її доля, нам доводить саме життя. Не менше впливає на характер людини і коло її спілкування, адже в процесі спілкування виявляються інтелектуальні, моральні та вольові якості особистості, саме у спілкуванні вони набувають певних рис і закріплюються.
Сучасні реформи, які відбуваються у нашому суспільстві, поява нових цінностей та ідеалів, зумовлених втіленням у життя ринкових відносин, створили передумови для формування зовсім нових рис характеру наших сучасників. Та й сьогодні серед чинників, які для людини мають велике життєве значення, які формують характер людини, особливе місце займає виховання у родині і колективі. І сьогодні виховання спрямовує життєві плани людини у тому чи іншому напрямку, і сьогодні саме воно створює життєві обставини і відповідне ставлення людини до дійсності, що її оточує. Разом з тим правильне виховання перешкоджає закріпленню небажаних вчинків і звичок, недоречної у суспільстві поведінки.
Не менш важливим для формування характеру є самовиховання людини. Бо як би правильно не виховували нас батьки, та без власного усвідомлення, що таке добро, а що таке зло, що гарно, а що погано, без власної оцінки своїх вчинків і звичок дитини усі старання батьків будуть марними.
На мою думку, людина сама повинна організовувати своє життя, сама повинна себе виховувати, керуючись при цьому власними і громадськими ціннісними орієнтирами. Тільки за таких умов вона стане гідним членом суспільства, отримає повагу оточуючих, буде сміливо йти по життєвому шляху і досягне неабияких висот у своїх прагненнях
Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...
Характер будь-якої людини формується залежно від умов її індивідуального життя, а також під впливом суспільних умов. Найбільш важливу роль у формуванні характеру відіграє активна діяльність людини, спілкування і розуміння моральних цінностей. Але найважливіше у вихованні характеру — це виховання людини в дитинстві. Адже саме вплив батьків і те, як вони навчать дитину ставитися до праці, до інших людей, своїх дій і вчинків, становить основу її характеру.
Недарма кажуть: посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю. Кажучи іншими словами, наші вчинки, незалежно від того, гарні вони чи погані, можуть з часом перейти у звичку. А характер людини певною мірою й визначається звичками. А те, що від характеру людини залежить її доля, нам доводить саме життя. Не менше впливає на характер людини і коло її спілкування, адже в процесі спілкування виявляються інтелектуальні, моральні та вольові якості особистості, саме у спілкуванні вони набувають певних рис і закріплюються.
Сучасні реформи, які відбуваються у нашому суспільстві, поява нових цінностей та ідеалів, зумовлених втіленням у життя ринкових відносин, створили передумови для формування зовсім нових рис характеру наших сучасників. Та й сьогодні серед чинників, які для людини мають велике життєве значення, які формують характер людини, особливе місце займає виховання у родині і колективі. І сьогодні виховання спрямовує життєві плани людини у тому чи іншому напрямку, і сьогодні саме воно створює життєві обставини і відповідне ставлення людини до дійсності, що її оточує. Разом з тим правильне виховання перешкоджає закріпленню небажаних вчинків і звичок, недоречної у суспільстві поведінки.
Не менш важливим для формування характеру є самовиховання людини. Бо як би правильно не виховували нас батьки, та без власного усвідомлення, що таке добро, а що таке зло, що гарно, а що погано, без власної оцінки своїх вчинків і звичок дитини усі старання батьків будуть марними.
На мою думку, людина сама повинна організовувати своє життя, сама повинна себе виховувати, керуючись при цьому власними і громадськими ціннісними орієнтирами. Тільки за таких умов вона стане гідним членом суспільства, отримає повагу оточуючих, буде сміливо йти по життєвому шляху і досягне неабияких висот у своїх прагненнях
Объяснение:
Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...