Сьогодні ми з класом ходили до парку.Як же там зараз гарно!Ідеш собі стежинкою,роздивляєшся навколо і прислухаєшся до звуків осені.Ось порушує тишу стукіт дятла,що сидить на самотньому дубі.Неподалік гучно стрекоче сорока-білобока.А під ногами чутно шурхіт нещодавно опалого,пожовклого листяПіднімаю очі і бачу,як по небу пливуть сірі кучерві хмари,а з них летять до землі прозорі,як сльоза,дощові краплини.Проходячи повз галявину,чуємо,як на ній шелестить прив"яла трава.Напевно,вона щось розповідає притихлій березці,що стоїть на краю просторої галявини.Ой,а що там стрибає з гілки на гілку?Та це ж справжня білка!Все ж таки чудово в парку восени!
- Привіт, Аню! -Привіт, Олю. Приємно тебе знову бачити. -Взаємно. - Недочикаюся того дня коли ми поїдемо в Карпати. - Пам'ятаєш як того року ми з класом їздили в Віницю. - Це напевно були мої найкращі дні. Хотілося б знову туда поїхати. Доречі в мене ще осталися фотографії. -Це справді була приємна подорож, адже я по душі- туристка - Доречі зовсім недалеко від Вінниці є Вінницькі хутори, там мій тато народився. - Невже! - Так, але це зайві речі, адже потрібно збиратися в мандри. - Я з тобою згідна, бувай! -До-зустрічі!
-Привіт, Олю. Приємно тебе знову бачити.
-Взаємно.
- Недочикаюся того дня коли ми поїдемо в Карпати.
- Пам'ятаєш як того року ми з класом їздили в Віницю.
- Це напевно були мої найкращі дні. Хотілося б знову туда поїхати. Доречі в мене ще осталися фотографії.
-Це справді була приємна подорож, адже я по душі- туристка
- Доречі зовсім недалеко від Вінниці є Вінницькі хутори, там мій тато народився.
- Невже!
- Так, але це зайві речі, адже потрібно збиратися в мандри.
- Я з тобою згідна, бувай!
-До-зустрічі!