Встановити, які слова творять стилістичний дисонанс у наведених реченнях. Перебудувати речення. 1. Ми хочемо з вами побалакати, як підготувати зустріч гостей з «Восхода». 2. Чулося, як ще огризалися ворожі гармати, що не могли вже спинити натиску наших танків. 3. Він палко ненавидить лицемірів. 4. Число обертів вала безперервно прогресує. 5. Незабаром почнеться новий навчальний рік, для дітей настане ера навчання. 6. Якби він жбурнув його на килим на першій хвилині, то здобув би незаперечну перемогу. 7. Ворогові лише тоді пощастило оволодіти дзотом, коли останній боєць загинув.
Объяснение:
1. Впало покосами літо, пахне у хаті травою. 2. Подивилась, ясно заспівали скрипки. 3. Світали ночі, вечоріли дні. 4. Усе ясно, великого бажання вчитися ти не маєш. 5. Небо зоряне, завтра дощу не буде. 6. Продержало з тиждень, морозом земля заклякла, як кістка. 7. Хмара грізно суне, на місто темна тиша опадає в річку. 8. Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє. 9. І чується, десь пісня гаєм ходить. 10. У душі хлопець не покоївся, весна видалася засушливою. 11. Глянь, моя милазорі повисли над Дніпром. 12. Віз ламається, чумак розуму набирається
На мою думку, правильне і перше, і друге твердження. Адже справжній друг має і допомагати, і радіти за тебе. Та якщо у тебе все-таки є такий чудовий друг, то теж потрібно намагатися дотримуватися цих правил. Бо той, хто не до в тяжку хвилину, той автоматично перестає бути другом. А якщо не радіти за чужі успіхи, то зі сторони може здатися, що ти просто заздриш.
І тут ми плавно переходимо до заздрості. Те, шо заздрити не можна, знає кожен. Та от чи справді він ніколи не заздрить? Ще краще усі знають, що у дружбі заздрощам не місце. А як щодо товаришів - вони ж не друзі. Але все-таки заздрити не можна нікому - навіть незнайомим людям, не кажучи вже про товаришів та найкращих друзів.