ВПРАВИ
1. Прочитайте текст. Визначте його тему, стильову належність (усно), дайте короткі відповіді на питання у форматі «Так» чи «Ні».
(1) Україна вила й стогнала від болю. (2) Вона захлиналася від крові своїх найкращих синів. (3) Це не час Жовтневої революції, не час Другої світової війни. (4) Це 2014 рік. (5) Плаче небо, плачуть матері, дружини, діти, плаче повсюди люд. (6) На очах у всього світу, у центрі Києва – Європейської столиці - цинічно розстрілювали беззбройних людей: студентів, викладачів, художників, фермерів, журналістів, робітників…
- У третьому реченні автором використано 2 частки.
- Слово «від» у першому реченні є прийменником.
- У шостому реченні одинадцять іменників.
- Слово «люд» (6 речення) є іменником ІІ відміни, що вживається лише в множині.
- Дієслова «вила», «стогнала», «плаче», «розстрілювали» належать до І дієвідміни.
- Прислівники «повсюди» та «цинічно» виконують синтаксичну роль обставин.
Все в природі взаємопов'язано: без рослин не виживуть травоїдні, без травоїдних не зможуть існувати хижаки. Кожна жива істота несе свою функцію. Спів птахів завжди заспокоює і приносить гармонію. А кумедні кошенята смішать і розважають мене.
Ми мусимо обов'язково берегти природу для своїх нащадків. Вони мають повне право насолоджуватись її красою, як і ми.
Источник: Твір Краса природи
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.