Вправа 4. Прочитайте уривок. Визначте порядок розміщення слів у кожному реченні. З’ясуйте, яку стильову чи стилістичну роль виконує інверсія в тексті.
Був пишний тихий літній вечір. Сонце стояло на заході. Старий Джеря сидів у
своїй пасіці коло куреня з своїми малими онуками. Невеличка Джерина пасіка
була обгороджена низьким тином і обставлена од півночі очеретом. Коло
очеретяної стіни притулився курінь… Джеря сидів на пеньку коло вогню і
держав на руках маленького замурзаного онучка... Джеря був сивий, аж білий.
Довгі сиві вуса спускались вниз, а голова біліла, наче вишневий цвіт. Його вид і
тепер був сміливий і гордовитий… (І. С. Нечуй-Левицький).​

Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий

Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось гати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба. 

Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.