ВПРАВА 183. Перепишіть, знімаючи дужку. 1. Краса — лиш відображення земного у не/земному дзеркалі душі! . 2. Хай розквітне
веселково у не/виданій красі наша мова калинова, наче сонце у росі. 3. В дружній сім'ї
непорозуміння тривають не/довго. 4. То не/просто мова, звуки, не/словникові холоди-
ни - в них чути труд, і піт, і муки, чуття єдиної родини . 5. Душа народу не/сліпа, вона
стоока . 6. Я винний в тім, що світ не/ліпший, не/розумніший, ніж він є, хоч віддаю йо-
му найглибше, найкраще почуття своє. 6. Без мистецтва життя було б холодним,
не/затишним, не/привітним. 7. Слово, моя ти єдиная зброє, ми не/повинні загинуть
обое . 8. Ми - не/безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних .
9. Ніде не/видно ні живої душі 9. На заході догоряла ніжна не/смілива заграва
. 10. Крізь пелену туману проступали якісь невиразні силуети . 10. Не/чутними
кроками увійшли в село запашні присмерки . 11. Холодні зірки мерехтіли в темному
небі, і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.
Я не розумію, як можуть деякі хлопці обламувати на деревах живі гілки, калічити кущі. Ще коли я був зовсім маленький, мама, гуляючи зі мною, звертала мою увагу на красу природи. І могутній дуб-велетень, і кучерявий клен з п'ятипалим листям, і струнка замислена берізка — вони ж просто казкові істоти. Хтось колись посадив саджанці, доглядав їх. Скільки років минуло, перш ніж виросли ці красені!
Нещодавно у нашому дворі екскаватор випадково зачепив дерево і зламав його. Перед вікнами зробилося якось порожньо і незатишно. «Нічого, синку, — сказав тато. — Скоро ми посадимо тут молоденьке деревце». Тато нагадав мені, що пересаджувати дерева треба восени або навесні, коли дерево .ще спить. Адже завжди можна ненароком пошкодити його корені.
Одного осіннього ранку, поки я ще спав, тато привіз маленький прутик з декількома гілочками. Коріння було дбайливо обгорнуте мішковиною. Після сніданку ми вибрали місце у дворі, працюючи по черзі, викопали досить глибоку яму. Тато старанно розпушив землю. Я обережно тримав саджанець, тато обережно обсипав землею його корені. Ми трохи вирівняли стовбур, досипали решту землі, зробили лунку. Потім я полив наше деревце. Тепер залишилось лише чекати.
Навесні з'явилися бруньки, потім маленькі листочки спочатку на кущах, потім на деревах. Наше дерево стояло голе, наче мертве. Мені вже здалося, що воно не оживе. Але... Одного дня я побачив, що бруньки наче трохи набубнявіли. А потім... Не повірите, за одну ніч усе змінилося.
«Це буде красуня липа», — сказав тато, коли вранці ми побачили на дереві маленькі листочки. Отже, перше дерево у своєму житті я вже посадив. А якою прекрасною стане наша Земля, якщо кожна людина зробить те саме — посадить одне дерево, а ще краще — два або три!
Я дуже люблю малювати. У вільну хвилину сідаю за улюблену справу.
Мама купила мені кольорові олівці, фарби, білий папір. Спочатку з простим олівцем у руці я обмірковую свій майбутній малюнок. Потім в справу підключаються кольорові олівці чи фарби. Усім подобаються мої малюнки. Одного дня тато вирішив зробити настінну виставку моєї творчості. Усі підтримали його ідею. Вона стала прикладом для моєї подруги. Софія теж вдома запропонувала наклеїти на стіні свої найкращі малюнки.
Рідні радіють моїм успіхам. На день народження брат подарував мені велику книгу по малюванню. Вона тепер є моїм незамінним помічником. Вчить малювати тварин, рослини, людей. Розповідає багато цікавого про художнє мистецтво, яке так захопило мене.