Вот текст, его нужно сжать так чтобы он был максимально похож на пересказ!
Нинішній освічений і всезнаючий мандрівник добре знає цей острів. Будучи
найбільшим і наймальовничішим на Дніпрі, він перетворився останнім часом на
осередок туризму. Кожен, хто подорожує Дніпром, ступає на цю предковічну
землю. І взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно
відвідати легендарну Хортицю.
Хортиця — сестриця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро, стільки й
височить посеред його розлогого плину усіяний могутніми дубами кам'яний острів,
що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність. Хортиця в
сльотаву днину — сувора і хмурна, за сонячної погоди — велична і чарівна.
Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не
роздумувала — нагромадила купу гранітних скель, залила низинні місця водою,
кинула віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова збереглася і до
наших днів.
Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова
зупинялися воїни київських князів Олега, Ігоря, Святослава, Володимира. Пізніше
тут була Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки
писали лист турецькому султанові.
До наших днів дійшли козацькі назви окремих скель. «Найстійкіша» Чорна
скеля. Навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем. За переказом, саме на
Чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь Святослав.
Страшить відвідувачів Зміїна печера, що являє собою природне урвище
глибиною до чотирьох і шириною до одного метра. Переказують, що тут запорозькі
козаки ховали військову казну.
Довкруг Хортиці чимало напівзатоплених скель-острівців. Одна із скель
називається Запорозька миска. Це справді дивовижне творіння природи — виїмка
діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. З покоління в
покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки
варили галушки величиною з кулак.
Неподалік від острова, на околиці села Верхня Хортиця росте славетний
сімсотрічний дуб. Розповідають, що під дубом стояв із своїм військом Богдан
Хмельницький, коли 1648 року йшов на Жовті води.
Нині унікальна пам;ятка природи під охороною закону.
Заранее
здрастуй, оля! (Саша маша, рита, катя)
Привіт, Діма (рома, андрей, олег).
- Я купив 2 квитки в театр на виставу "Лебедине озеро", підеш?
-Із задоволенням! Коли починається вистава?
- Сьогодні в 19-00. Де ми зустрінемося?
- Давай біля мого будинку в 18-30?
- Добре. я подзвоню, як підійду. Буду чекати з нетерпінням.
- Так. я теж. Чекатиму.
- до зустрічі
-до зустрічі!
АБО
Здрастуй, не хочеш скласти компанію піти зі мною в театр?
-Здрастуй, давай! А на який спектакль і в який час?
-На балет Лускунчика в шістнадцять тридцять.
-Добре, буду чекати зустрічі.
-Дякуємо. Бувай
Вихід друком першої збірки Тараса Шевченка "Кобзар" 18 квітня 1840 року був знаменною подією не лише в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Відразу після появи збірки його поетичні твори з'являються й на сторінках літературно-художніх альманахів і збірників, підсилюючи те величезне враження, яке справив на українське суспільство "Кобзар".
Саме альманахи – неперіодичні збірники широкого змісту, упорядковані здебільшого за певною тематикою, жанровою чи стильовою ознакою – починають дедалі більше відігравати конструктивну роль у формуванні суспільної свідомості в період становлення нової української літератури. Структурно альманахи містили твори різних авторів, спочатку поезії, оповідання, нариси, а згодом і статті наукового, публіцистичного та літературно-критичного характеру. Такі альманахи являли собою окремі номери журналів, що видавалися одноразово, щорічно або ж час від часу. Їх поява і значне поширення в українській літературі були зумовлені майже повною відсутністю періодичної преси. Деякі з них за популярністю і ступенем поширення в певні періоди випереджають газети і журнали, перебувають на провідних позиціях як у журналістському, так і в літературному процесі. Це "Украинский альманах", який є першим таким збірником і виданий 1831 року Ізмаїлом Срезневським та Іваном Розковшенком у Харкові, "Украинский сборник" (Кн. 1 – 2, 1838–1841), заснований також Ізмаїлом Срезневським, "Русалка Дністровая", виданий 1837 року в Будапешті учасниками "Руської трійці" Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким, "Сніп", виданий стараннями Олександра Корсуна у Харкові 1841 року та ін.
Були надзвичайно помітними й привертають значну увагу літературознавців і критиків ті українські альманахи, що містили твори Тараса Шевченка та побачили світ за його підтримки. Їх поява не мала системного характеру, і здебільшого була зумовлена суб'єктивними чинниками, ініціативою та невсипучою енергією окремих культурних діячів. За життя автора його твори виходили в альманахах "Ластівка", "Молодик", "Хата".