Як і в кожної людини, у мене є розпорядок дня. Сам я його не складав, цей розпорядок виробився сам, оскільки ідеально розподіляє усі мої справи.
Прокидаюся я о 7.00. Мої уроки починаються о 8.30, і тому за півтори години я завжди встигаю неспішно зібратися та поснідади, а дорога займає лише 15 хвилин. О 10 годині я снідаю у школі, а о 12.30 - повертаюся додому. Там я обідаю, потім гуляю на свіжому повітрі. Зазвичай це займає у мене 2 години, отже, за уроки я сідаю о 14.30. На них я витрачаю 2-3 години, а о 6 я іду на тренування, які тривають півтори години. Після повернення додому я затрачаю деякий час на до по господарству, потім - улюблена справа, і, нарешті готуюся до сну. Таким чином, спати я лягаю о 10.
Іноді мій розпорядок дня змінюється залежно від зміни моїх інтересів, але основна частина залишаєтся сталою. Ось такий у мене розпорядок дня!
Хто з нас не любить цікаві і веселі пригоди? А якщо ці пригоди описані в літературі — це ще цікавіше. Особливо коли їх герой — дотепний барон Мюнхгаузен. Його оповіді дуже веселі і незвичайні. Автор «Пригод барона Мюнхгаузена» Рудольф Еріх Распе зміг поєднати в оповіданнях реальне і фантастичне. Кожна історія знаменитого кавалериста цікава і захоплююча. Згадаймо хоча б оповідання «Кінь на дзвіниці», коли герой приїхав до Росії взимку і прив’язав коня до маленького стовпчика і заснув. А коли прокинувся, то побачив, що кінь висить па вершечку дзвіниці. Вночі почалася відлига, розтанув сніг, а стовпчик цей був вершечком дзвіниці. Хіба могло таке статися? Ми розуміємо, що ні. Але так цікаво читати й уявляти незвичайні події, коли все закінчується дуже добре.
Кінь часто з’являється в розповідях Мюнхгаузена. Наприклад, він гарцює серед чашок і чарок на столі, не розбивши жодної. Його задню частину відтя- ііи брамою турки, тому тварина не може напитися, бо вода виливається ззаду.
І шову пригода закінчується напрочуд дивно: військовий лікар зшив обидві половини тварини, і вони зрослися. А яка цікава розповідь проте, як МюнхгаузеЯ иконки себе за кіску і витягнув із болота разом з конем!
І ми віримо цим оповіданням, з великою охотою перечитуємо їх і сміємося,
Найцікавіше те, що за часів написання книги справді жив реальний бароЛ Мюнхгаузен. Він не дуже радів своїй славі, бо його маєток став приваблювати цікавих. А земляки барона дуже раділи цьому. Вони навіть перетворили його дім на музей на честь літературного героя. У музеї зберігалося чимало цінних речей, що належали баронові. Усі прагнули потрапити до музею і подивитися на релік* вії головного героя.
Що ж так приваблює нас, звичайних читачів, у цих неймовірних пригодах* Хіба ми самі не фантазуємо про щось незвичайне, хіба не уявляємо себе героямиЯ Ми можемо уявити себе і на ядрі, і в череві великої риби, і на Півночі, де сто« ять жахливі морози. Наша фантазія занесе нас будь-куди. Але для цього потрібно мати таку ж багату фантазію, вміння знаходити вихід із будь-якої ситуації, як головний герой «Пригод...» — барон Мюнхгаузен. Кожен може знайти в цих опо»1 віданнях щось захоплююче, цікаве, чарівне і водночас повчальне і дуже смішне. Тому ця книга стала однією з найпопулярніших у світовій літературі.
Як і в кожної людини, у мене є розпорядок дня. Сам я його не складав, цей розпорядок виробився сам, оскільки ідеально розподіляє усі мої справи.
Прокидаюся я о 7.00. Мої уроки починаються о 8.30, і тому за півтори години я завжди встигаю неспішно зібратися та поснідади, а дорога займає лише 15 хвилин. О 10 годині я снідаю у школі, а о 12.30 - повертаюся додому. Там я обідаю, потім гуляю на свіжому повітрі. Зазвичай це займає у мене 2 години, отже, за уроки я сідаю о 14.30. На них я витрачаю 2-3 години, а о 6 я іду на тренування, які тривають півтори години. Після повернення додому я затрачаю деякий час на до по господарству, потім - улюблена справа, і, нарешті готуюся до сну. Таким чином, спати я лягаю о 10.
Іноді мій розпорядок дня змінюється залежно від зміни моїх інтересів, але основна частина залишаєтся сталою. Ось такий у мене розпорядок дня!
Кінь часто з’являється в розповідях Мюнхгаузена. Наприклад, він гарцює серед чашок і чарок на столі, не розбивши жодної. Його задню частину відтя- ііи брамою турки, тому тварина не може напитися, бо вода виливається ззаду.
І шову пригода закінчується напрочуд дивно: військовий лікар зшив обидві половини тварини, і вони зрослися. А яка цікава розповідь проте, як МюнхгаузеЯ иконки себе за кіску і витягнув із болота разом з конем!
І ми віримо цим оповіданням, з великою охотою перечитуємо їх і сміємося,
Найцікавіше те, що за часів написання книги справді жив реальний бароЛ Мюнхгаузен. Він не дуже радів своїй славі, бо його маєток став приваблювати цікавих. А земляки барона дуже раділи цьому. Вони навіть перетворили його дім на музей на честь літературного героя. У музеї зберігалося чимало цінних речей, що належали баронові. Усі прагнули потрапити до музею і подивитися на релік* вії головного героя.
Що ж так приваблює нас, звичайних читачів, у цих неймовірних пригодах* Хіба ми самі не фантазуємо про щось незвичайне, хіба не уявляємо себе героямиЯ Ми можемо уявити себе і на ядрі, і в череві великої риби, і на Півночі, де сто« ять жахливі морози. Наша фантазія занесе нас будь-куди. Але для цього потрібно мати таку ж багату фантазію, вміння знаходити вихід із будь-якої ситуації, як головний герой «Пригод...» — барон Мюнхгаузен. Кожен може знайти в цих опо»1 віданнях щось захоплююче, цікаве, чарівне і водночас повчальне і дуже смішне. Тому ця книга стала однією з найпопулярніших у світовій літературі.