Зима. Царство снігу i морозу. Одна з його найчарiвнiших картин — це зимовий ранок. Як гарно прокинутися вранці й відчути початок нового зимового дня! Прокинешся, скочиш зi свого ліжка, пiдбiжиш до віконця — i твої очі відразу ж засліплює океан кришталево-чистого снігу. Він, наче дорога матерія, блищить i переливається під скупими променями зимового сонця.
Дерева надворі теж у важкому дорогому вбранні. Пишно й водночас якось таємничо стоять вони, сповитi білою пухкою тканиною. На гілках деяких дерев розвішано годівнички. Снiгурi, горобці та iншi птахи прилітають туди підгодуватися. Приємно i весело гати за галасли вою метушнею птахів!
Вранці може піти сніг. Iнодi вiн густий, пухнастий, а ще вiн може ледь яскриться на сонці. Тодi здається, що з неба сиплеться легке i майже непомітне срібло — й увесь ранок через це набуває урочистості. Дуже приємно бути надворі зимового ранку, дихати його чистим морозним повітрям!
- Сьогодні я по бути вас чемними і уважними на уроці, як ніколи. - сказала вчителька, дивлячись кожній дитині в очі. - Ми будемо говорити про Україну. Про наш рідний край. Враз в класі запанувала тиша і вчителька усміхнулась. Написавши на дошці такі знайомі до болю слова "Моя рідна Україна", вона підійшла до дітей. - У кожного з вас свої уявлення про наш край, про наші ліси, степи і ріки, про нашу мову і звичаї. Я вважаю, що кожен з вас має право висловити свою неповторну і важливу думку. Адже ви наше майбутнє. Голос вчительки бринів, тремтячи, як колосок від вітру. І тільки тишина класу і безліч піднятих рук давали цьому колоску натхнення і розуміння, що він ріс і жив не даремно. - Минулого року ми їздили з бабусею до санаторію і там при вході висіла табличка " Україна плекає про вас". Нам там дуже сподобалось, тому я вважаю, що Україна найкраща. - А ми вчора ходили до зоопарку і я краєм вуха почув розмову двох дядьків, що на Україні багато лісів, полів, які принесуть їй в майбутньому користі, досить тільки їй розвинутися. Адже Україна така молода держава, яка достигнула успіху і добилась хорошого і вільного життя. - А я коли хворіла, то про мене піклувалась вся родина. Ніхто не порушував мій спокій, ніхто не заважав мені, і навпаки всі мені старались догоджати. Тому я впевнена, що Україна - це країна хороших, турботливих і вірних людей, які завжди прийдуть на до З очей вчительки полилися сльози, вона навіть не сподівалась на такі слова. А в голові продовжувала життя одна єдина думка " не даремно я прожила свій вік". А маленькі учні продовжували висловлювати свої думки навіть не замітивши на очах вчительки сльози радості.
Дерева надворі теж у важкому дорогому вбранні. Пишно й водночас якось таємничо стоять вони, сповитi білою пухкою тканиною. На гілках деяких дерев розвішано годівнички. Снiгурi, горобці та iншi птахи прилітають туди підгодуватися. Приємно i весело гати за галасли вою метушнею птахів!
Вранці може піти сніг. Iнодi вiн густий, пухнастий, а ще вiн може ледь яскриться на сонці. Тодi здається, що з неба сиплеться легке i майже непомітне срібло — й увесь ранок через це набуває урочистості. Дуже приємно бути надворі зимового ранку, дихати його чистим морозним повітрям!
Враз в класі запанувала тиша і вчителька усміхнулась. Написавши на дошці такі знайомі до болю слова "Моя рідна Україна", вона підійшла до дітей.
- У кожного з вас свої уявлення про наш край, про наші ліси, степи і ріки, про нашу мову і звичаї. Я вважаю, що кожен з вас має право висловити свою неповторну і важливу думку. Адже ви наше майбутнє.
Голос вчительки бринів, тремтячи, як колосок від вітру. І тільки тишина класу і безліч піднятих рук давали цьому колоску натхнення і розуміння, що він ріс і жив не даремно.
- Минулого року ми їздили з бабусею до санаторію і там при вході висіла табличка " Україна плекає про вас". Нам там дуже сподобалось, тому я вважаю, що Україна найкраща.
- А ми вчора ходили до зоопарку і я краєм вуха почув розмову двох дядьків, що на Україні багато лісів, полів, які принесуть їй в майбутньому користі, досить тільки їй розвинутися. Адже Україна така молода держава, яка достигнула успіху і добилась хорошого і вільного життя.
- А я коли хворіла, то про мене піклувалась вся родина. Ніхто не порушував мій спокій, ніхто не заважав мені, і навпаки всі мені старались догоджати. Тому я впевнена, що Україна - це країна хороших, турботливих і вірних людей, які завжди прийдуть на до
З очей вчительки полилися сльози, вона навіть не сподівалась на такі слова. А в голові продовжувала життя одна єдина думка " не даремно я прожила свій вік". А маленькі учні продовжували висловлювати свої думки навіть не замітивши на очах вчительки сльози радості.