Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Нині можна з упевненістю стверджувати, що телебачення стало складовою нашого життя. Воно створило умови,у яких читачі перетворилися на «вимираючий вид».
Телебачення чи художня література? Що ж заслуговує на більшу увагу?
Мене відверто дивують люди, які все ж намагаються виділити з цих двох незмінних речей щось краще, важливіше. Я вважаю, що і книга, і телебачення не здадуть своїх позицій в найближчому майбутньому. Вони займуть однаково важливі місця в житті кожного з нас.
Книга залишалась вірним супутником інтелігенції,освіченої людини. Друкований матеріал розширює світогляд. Кожен літературний твір сприяє розвитку та неодмінно швидкому вдосконаленню. Книга – унікальне, феноменальне творіння людства. Ми не можемо уявити своє життя без неї. Книга – наш найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для школяра, і для зрілого, досвідченого мужа. Недарма в народі кажуть: книга вчить як на світі жить; хто багато читає, той багато знає.
Художня література – це світло знань,але й телебачення має вагомий вплив на нашу півсвідомість. Телебачення – це один із найбільш популярних засобів масової інформації. За до телебачення у людей є можливість дізнаватися останні новини, дивитися різні фільми і передачі. Телебачення розширює наші знання про навколишній світ, дозволяє нам бути добре поінформованими.
Існує безліч телевізійних каналів як рідною мовою, так і різними іноземними мовами. Ми можемо вибрати собі будь-який канал, використовуючи супутникове або кабельне телебачення. У наш час багато людей вважають, що дивитися телевізор – це найкраще проведення часу.
Телебачення – це «своєрідні двері», через які до наших будинків може увійти увесь світ.
Тому на мою думку, порівнювати телебачення з книгою не потрібно. Адже прогрес людства – річ, від якої не дітися. А якщо вже і є такі особистості, які обожнюють запах книги, вони завжди можуть знайти її у бібліотеках, які, я впевнена, будуть жити вічно.
Отже, не можна обирати з кращого найкраще, бо нікому ще досі це не вдавалося. Книга й телебачення назавжди залишаться основними джерелами інформації, які доповнюють одне одного.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Нині можна з упевненістю стверджувати, що телебачення стало складовою нашого життя. Воно створило умови,у яких читачі перетворилися на «вимираючий вид».
Телебачення чи художня література? Що ж заслуговує на більшу увагу?
Мене відверто дивують люди, які все ж намагаються виділити з цих двох незмінних речей щось краще, важливіше. Я вважаю, що і книга, і телебачення не здадуть своїх позицій в найближчому майбутньому. Вони займуть однаково важливі місця в житті кожного з нас.
Книга залишалась вірним супутником інтелігенції,освіченої людини. Друкований матеріал розширює світогляд. Кожен літературний твір сприяє розвитку та неодмінно швидкому вдосконаленню. Книга – унікальне, феноменальне творіння людства. Ми не можемо уявити своє життя без неї. Книга – наш найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для школяра, і для зрілого, досвідченого мужа. Недарма в народі кажуть: книга вчить як на світі жить; хто багато читає, той багато знає.
Художня література – це світло знань,але й телебачення має вагомий вплив на нашу півсвідомість. Телебачення – це один із найбільш популярних засобів масової інформації. За до телебачення у людей є можливість дізнаватися останні новини, дивитися різні фільми і передачі. Телебачення розширює наші знання про навколишній світ, дозволяє нам бути добре поінформованими.
Існує безліч телевізійних каналів як рідною мовою, так і різними іноземними мовами. Ми можемо вибрати собі будь-який канал, використовуючи супутникове або кабельне телебачення. У наш час багато людей вважають, що дивитися телевізор – це найкраще проведення часу.
Телебачення – це «своєрідні двері», через які до наших будинків може увійти увесь світ.
Тому на мою думку, порівнювати телебачення з книгою не потрібно. Адже прогрес людства – річ, від якої не дітися. А якщо вже і є такі особистості, які обожнюють запах книги, вони завжди можуть знайти її у бібліотеках, які, я впевнена, будуть жити вічно.
Отже, не можна обирати з кращого найкраще, бо нікому ще досі це не вдавалося. Книга й телебачення назавжди залишаться основними джерелами інформації, які доповнюють одне одного.
Объяснение: