Визначити риси характеру героя-оповідача за уривками творів.

1) «Вчив мене хороший учитель Іван Максимович, доброї душі

дідуган, білий-білий, як білі бувають у нас перед Зеленими святами хати».

(Остап Вишня. «Моя автобіографія».)

2) «В Києві я роззявив рота на вокзалі і так ішов з вокза¬лу через

увесь Київ аж до святої Лаври, де ми з матір’ю зупинились». (Остап Вишня.

«Моя автобіографія».)

3) «На хуторі було з десяток хатів, а навкруги ліс, де росли високі

ялинки, розложисті клени і могутні, у три-чотири обхвати дуби.» (Остап

Вишня. «Перший диктант».)

4) «Був і такий редактор.

— Товариш редактор! Коли буде передова?

— А газета хіба виходить? — запитує редактор.— Не виходить, бо

нема передової! — А раз не виходить, так на-віщо ж передова?» (Остап

Вишня. «Отак і пишу»).

5) «Я бачу свій народ, як він, ухмиляючись в уса, дивиться на тебе

лукавими своїми очима і “зничтожає” тебе». (Остап Вишня. «Думи мої, думи

мої…»)

6) «А дехто ходить у славі, вскочив у ту славу, як Сірко в дерть,—

вона вже з його осипається, він хапає її й тулить до себе, проріхи затуляє.»

(Остап Вишня. «Думи мої, думи мої.»)

Блакитна людина Це сталося тиждень тому. Тоді були літні канікули і я відпочивав у бабусі. Надвечір я пішов до лісу. Коли я зайшов достатньо далеко, я заліз на дерево і почав мріяти про космос. Я мріяв стати космонавтом. Літати на інші планети, відкривати нові форми життя... Це ж так чудово! Раптом, мене засліпило яскравим світлом з неба. Я ледь не впав з дерева з несподіванки. Я обережно зліз з дерева, вийшов на галявину і подивився на чисте небо. Так, воно було чисте. Жодної хмаринки. Це було дивно для нашої місцевості, де дуже часто йшов дощ. Я ліг на травичку і почав дивитися в чисте, безхмарне небо. Через деякий час, небо знову спалахнуло. Я швидко підвівся. Невдовзі світло погасло і я побачив величезну кулю. Пізніше я зміг визначити, що вона була срібного кольору. Куля стрімко знижувалася, неначе повільно падала. Я відійшов назад. Коли куля торкнулася землі, , її верхня частина розкрилася. Це було дуже гарно, ніби розквітла велика металева квітка. З квітки вистрибнула істота, що була дуже схожа на людину, але вона була блакитною. Вона підійшла до мене і сказала щось не зрозуміле. Я здивовано поглянув на блакитну людину. Тоді вона напружилася і я почув у своїй голові питання: - Що це за планета? Я відповів подумки: - Це планета Земля. - Я прилетів сюди з далекої планети Неон, аби вивчити цю планету. Я сподіваюся, що ти мені до друже. Мене звати Еквабріон, а тебе, друже? - Мене звати Іван. Приємно познайомитися. - Мені теж. Тож, ди до мені? - Звісно до Ми ще довго розмовляли про різні речі. Я йому пояснював і розповідав усе що знаю. Потім на протязі усіх канікул я ходив до лісу і довго розмовляв з моїм новим товаришем. Коли закінчились канікули, батьки забрали мене до міста і з тих пір, я більше не бачив Еквабріона. З того самого часу, я ще більше хочу стати космонавтом і якось навідатись на рідну планету мого друга. ( Можливі граматичні та пунктуаційні помилки... )

На всьому просторі запорізьких степів водилася сила звірини й птахів. Тут були такі звірі : вовки, лисиці, дикі кішки, олені, лані, лосі, дикі кабани, ведмеді, зайці, бобри, куниці. Птахи водилися такі : лебеді, гузи, качки, дрохви, стрепети, лелеки, журавлі, тетеруки, куріпки, жайворонки. Білуга, севрюга, стерлядь, соми, корони, судаки, окуні, щуки, карасі - ця риба кишіла в річках, озерах та лиманах козацьких вольностей. У степах водилися комахи, як-от бджоли, цвіркуни, мурахи, таргани, павуки. З плазунів відомі гадюки, вужі, жовтобрюхи тощо.