Визнач вид міжфразного зв'язку. (1) Багато страшних легенд складено про той вир, і Тимко хоч і не вірив у них, проте кожного разу, коли плив Ташанню,
обминав страшне місце. (2) Але зараз зовсім забув про нього і опам'ятався
лише тоді, коли човен рвонуло вбік, він перевернувся і холодна вода
стьобонула по самі ніздрі, закрутила його, всмоктуючи в чорну глибину. (3)
Тимко шалено загрібся руками и ногами, але одежа на ньому намокла і
в'язала кожен рух. (4) Човен віднесло течією, так що Тимко вже не мав ніякої
надії врятуватися і напружуючи всі свої сили почав гребти до берега. (6)
Тимка стало тягнути вниз, і хто його знає, чим би все закінчилось, та
нагодився на ту хвилю джмелик на човні, що для забави ганяв щук на
мілководді. (7) Він і врятував Тимка, забравши на своє суденце.
*
Часто можно почути, що собака - це друг людини. Я теж так вважаю, тому що собака, на відміну від людини, ніколи не зрадить свого господаря. Зустрічається багато випадків, коли собаки ставали справжніми рятівниками, знаходячі вибухонебезпечні речовини, витягуючи дитину із вогню. Без собак поводирів не смислять свого життя багато сліпих юдей. Я теж люблю цих тваринок, тому що з ними завжди весело гуляти і навчати їх різним командам. Не так давно і у моєму домі з"явився маленькій друг. Коли мені сумно він підходить до мене і сумує разом зі мною, а коли весело - я бачу щасливі вогники в його очах. Ось чому, я вважаю, що собаки гідні зватися кращими друзями людиниⒶ.
Справжні друзі
Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадникиⒶ.