Виправте помилки в поданих формах ступенів порівняння прикметників. Запишіть словосполучення з правильними
формами.
Самий смачний борщ; більш солодкіший чай; брат старший
сестри; більш вибагливіший викладач; найпорожніша діжка; самий
смішний кінофільм; найменш ймовірніший випадок; вузькіше
джерело; самий талановитий учень; більш рум’яніше тістечко; сама
цікава книжка; найсліпіший дідусь; найсолодкіше морозиво;
дотепніша всіх; найбільш толерантніший; більш мудріший; саме тепле
літо; найбільш комфортабельніший будинок; менш егоїстичніший
друг; сама врочиста подія; найбільш прибутковіший бізнес; найбільш
доступніші ліки; самий убогий безхатько; найбільш приємніша
новина.

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. 

0творча спадщина євгенія гребинки дуже різноманітно. більшу частину добутків письменника становлять байки, у яких він оригінально й художньо зовсім викриває споконвічні людські вади. але є у творчому наробітку гребінки й ліричні добутки. одним з найвідоміших і доконаних творів євгенія гребинки є «човен».  домінуючим напрямком у лірику в часи написання поезії був романтизм, тому й «човен» витримана в традиціях романтизму цікаво, що незважаючи на те, що рішення ліричного героя є досить різка й категоричним, не втрачає від того свою красу й ліричність. імовірно, було б непогано, якби й ми вміли вирішувати свою долю з таким ліризмом і красою, тоді, напевно, наше життя сприймалося б нами якось по-іншому: мене вразило те, що письменник, що жив понад сто років тому, виразив відношення до життя, яке властиве мені й многим моїм однольоткам: я теж упевнений, що для досягнення своєї мети кожна людина повинен щось робити, навіть якщо він почуває непевність або страх. сам автор щиро зізнається у своїх побоюваннях, але вирішує не ховатися від миру, у надії на те, що зможе «виплисти» зі складних ситуацій, з якими він буде зіштовхуватися в життєвому морі: як човнове море, для мене мир білий з дитинства здавався страшним; так як сховатися? не можна ж століття цілий пробути із собою, одним. прощай, мій спокій, пускаюся в море! і, може, недоля й люте горе пограють із човном моєї. «човен» євгенія гребинки є глибоко ліричним добутком, що торкає читача своєю щирістю.