Випишіть із тексту антоніми. засяяло в барвистому травневому вінку біле оксамитове мереживо - це значить, що весна красеневі червню чародійні ключі до щедрого літа передає. кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи. у густих верболозах поміж плакучих верб, що замріяно полощуть у тихих плесах довгі віти, удень і вночі не стихають закохані соловейки. мирно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі, на тоненькій галузці крислатого осокора легенько гойдається округла ремезова колисочка. із-за темно-зелених стіжків гордовитого рогозу тихо випливає тиха качина сімейка. неповороткий сазан виринув з обжитої ями й вимальовує широкі кола на водяній гладіні. від білого світу й до темної ночі метушаться легкокрилі берегові ластівки. з-під похилого куща розлогої шелюги випурхнула блакитнапташка, плавно торкнулася водяного дзеркала, івже в її довгому дзьобі тріпочеться срібляста верховодка. у тінистому вільшанику, у вінку крилато-ажурної папороті,яскраво-жовтим букетом тішить окоболотяне верболіззя. пишні левади пропахли медовим ароматом. барвлять на ниху веселому танці білі, салатові й голубенькі метелики. з досвітку й до смеркання заклопотано гудуть оглядніджмелі й трудівниці-бджоли.де цвіток - там медок. а кому не хочеться поласувати духмяним медом з розмаїтого левадного травозілля! не скласти ціни скарбам, щедро розсипаним на річкових левадах! колискою цивілізації, золотим земельним фондом планети звуть річкові долини. кому не хочеться побачити на власні очі їх красу! і нині ваблять до себе мальовничі левади щедрих душею прихильників дикої природи, любителів розважитися на дозвіллі з вудочкою або мисливською рушницею. не втратити б необачно цей безцінний дарунок матері-природи, до якої усі ми приросли серцем(зам. яценком).
Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.
Дійсно, існує схожість у тому, як зростають молоді травинки чи пагінець малини і дитина. Спочатку вони маленькі та ніжні, бояться холоду і сильного вітру, життєвих незгод, але потім міцніють і стають сильними. У кожному з віршів поета наявна людина, яка є частинкою природи. Ми розуміємо, що це він сам росте із травою, з кущем малини, запрягає сонце, аби виїхати назустріч весні, іде розсіяний і босий з сонцем на плечах. Адже навіть звичайні дерева, квіти, птахи, виявляється, можуть "розповісти" дуже багато. Варто лише придивитися пильніше. І тоді квітучий кущ ромашок у саду перетворюється на зграйку дівчаток у віночках. Стара розлога тополя обабіч дороги стає задуманою бабусею, яка обгорнулася великою зеленою хустиною, а хмари в небі перетворюються на химерні фортеці, замки, на чудернацьких тварин і птахів. Варто лише частіше дивитися на все, що оточує нас на землі і на небі.
Объяснение:
ВУЛИЦЯ МОГО ДИТИНСТВА
У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене — це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.
Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів — такою запам’яталася моя вулиця.
Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.
Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.
Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.
Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна.
Здається мені, мов у казці, Життя тут щасливо іде. І знову всім серцем бажаю Вернутись в дитинство своє.