головний герой петя зубов, учень 3-го класу в школі № 14. він даремно витрачав свій час, лінувався вчитися. петя зовсім не цінував час і витрачав його на дрібниці. такими ж ледарями були зайцев вася, учень 2 класу, та дівчатка надійка соколова і маруся поспєлова. дівчата подружки весь час теревенять, а вася любить ловити гав. і ось одного разу петя перетворюється в старого дідуся. навіть тітка наташа, працівниця роздягальні, не впізнала третьокласника. вона подумала, що це його дідусь. петя подивився в дзеркало і побачив худорлявого, блідого дідка, покритого зморшками. «трохи не впав, затряслася його сива борода, крикнув басом: « мама! ». мало не плачучи, пішов світ за очі» делюсь по секрету! нашла способ завязать с курением навсегда! хлопчисько втік зі школи. але навіть мама не впізнала його. петя намагався довести їй, що він її син, але вона бачила перед собою літнього дідуся. він не знає, що робити далі, і тікає в ліс, що розташований поблизу. хлопчик в образі дідуся відчуває розпач – він вже постарів, а зробити так нічого не встиг у житті. і навіть не помітив, як він постарів. петя потрапляє в маленький лісовий будиночок, де немає нікого. усередині горіла гасова лампа, стояв стілець і стіл, цокав годинник і в кутку був стіг сіна. петя ліг на купку сіна і тихесенько почав дрімати. прокинувшись, петя бачить, що повернулися господарі: двоє хлопчаків і дві дівчини. вони сі за стіл і починають на рахівницях щось підраховувати. петрику ці діти підозрілими (вони поводять себе як люди похилого віку і звертаються один до одного по імені та по батькові). петя ховається і підслуховує їхню розмову. зубову відкривається страшна таємниця: це зовсім не школярі – хлопчики і дівчатка, а справжні злі чарівники. саме вони зробили так, щоб петя став старим. вони крадуть час у дітей, які витрачають його даремно. крім петі, їх злі чари поширилися ще на трьох дітей. хлопчик дізнався, що у нього є можливість все повернути на свої місця. «на жаль, так влаштовано на світі: від будь-якого нещастя може врятуватися людина, варто їй тільки захотіти. якщо діти, яких ми перетворили в старих, розшукають завтра один одного, і прийдуть рівно о 12 годині ночі сюди до нас і повернуть стрілку ходиків на 77 кіл назад, то діти знову стануть дітьми, а ми загинемо» петя знаходить постарілих дітей, на яких накладено чари, і приводить їх в лісову хату. хоча це було й не так просто. хлопчик визначив постарілих дітей по звичках і дивній поведінці, які не характерні для пенсіонерів. першу бабусю-дівчинку петя впізнав по газеті «піонерська правда», яку та читала. а ще по тому, що бабуся їла булочку так, як їдять багато дітей: виколупувала з неї насамперед найсмачніше – родзинки. врешті-решт вона підібрала в снігу м’ячик і стала з ним грати. старенька виявилася ученицею третього класу – марусею поспєловою … інша бабуся «намалювала крейдою на асфальті класики і скакала на одній ніжці, ганяючи камінчик». найважче виявилося знайти останнього старого, який катався на підніжці трамвая по всьому місту: «шапка хвацько насунута на вухо, борода розвівається за вітром. їде старий і посвистує ». вони всі разом приходять до потрібного місця і повертають стрілки назад. і найдивніше, що мало не в перший раз все у них виходить без запізнень. діти знову стають дітьми, чарівники-старі зникають.
серед херсонських степів на високому кургані застигла відлита в бронзі бойова тачанка часів громадянської війни: стрімкий вітер атаки злив невід’ємлено четвірку коней, тачанку з кулеметом і трійкою червоноармійців.
жителі каховки і ті, хто своїми очима бачив тачанки в бою поблизу рідного міста, і ті хто знає про них з розповідей, вважали , музейного експонату недостатньо для увічнення тих героїчних подій, котрі відбулися на їх землі під час громадянської війни. так народилася думка про спорудження в степу під каховкою монумента «легендарна тачанка».
попереднім рішенням було встановити на постаменті оригінал тачанки, як ставлять танки та самохідні артилерійські установки. але потім стало ясно, що такий, позбавлений монументальності і широкого художнього узагальнення пам’ятник просто загубиться в каховських степах, а головне не зможе гідно відбити події, що тут відбувалися, увічнити подвиг народу в громадянській війні.
влітку 1920 року півнична таврія стала ареною жорстоких боїв. в ніч з 6 на 7 серпня червоні частини подолали водну перешкоду і закріпилися на лівому березі, поклавши початок створенню легендарного каховського плацдарму площею 216 квадратних кілометрів, котрому випало відіграти вирішальну роль у розгромі врангельців. битва за каховський плацдарм увійшла в історію збройних сил срср як перша класична оборонна операція молодої червоної армії. вона була блискуче проведена командуванням каховського укріпрайону на чолі в.к.блюхером, нагородженим за цю операцію орденом червоного прапора.
відгриміла громадянська війна. минули десятиріччя, та народ не забуває своїх героїв. напередодні святкування 50 – річчя великого жовтня, партійні та радянські органи, громад кість каховського району звернулися до трударів з пропозицією взяти участь у створенні монумента «легендарна тачанка». колгоспи, радгоспи переказали кошти на будівництво пам’ятника. загальна сума перевищила 380 тисяч карбованців. замовлення взяв колектив талановитих фахівців з ленінграда – скульптори ю.н.лоховінін, л.а.родіонов, л.л.михайльонок та архітектор е.м.полторацький.
в роботі над монументом автори використали широкий історичний матеріал з фондів музею історії каховки, спогади учасників боїв під каховкою на просторах північної таврії, штурму перекопа в.я.ушатського, я.т.савченка, і.г.новікова, і.і.озоліна і багатьох інших, котрі своїми надали неоціненну . консультували скульпторів і легендарні герої громадянської війни маршал радянського союзу с.м.будьонний та к.є.ворошилов. вони зробили ряд уточнень, що дозволило скульпторам добитися кращої динамічності пам’ятника.
лише той, хто воював на кулеметних тачанках, знає, як нелегко підняти четвірку коней в один стиль бігу: галоп, рись, кар’єр. якщо цього не зробити, тачанка не зрушить з місця – різнобою в бігу вона не терпить. в той же час автори знали, якщо зобразити четвірку коней, що мчать одним алюром, пам’ятник втратить динамічність.
ответ:
головний герой петя зубов, учень 3-го класу в школі № 14. він даремно витрачав свій час, лінувався вчитися. петя зовсім не цінував час і витрачав його на дрібниці. такими ж ледарями були зайцев вася, учень 2 класу, та дівчатка надійка соколова і маруся поспєлова. дівчата подружки весь час теревенять, а вася любить ловити гав. і ось одного разу петя перетворюється в старого дідуся. навіть тітка наташа, працівниця роздягальні, не впізнала третьокласника. вона подумала, що це його дідусь. петя подивився в дзеркало і побачив худорлявого, блідого дідка, покритого зморшками. «трохи не впав, затряслася його сива борода, крикнув басом: « мама! ». мало не плачучи, пішов світ за очі» делюсь по секрету! нашла способ завязать с курением навсегда! хлопчисько втік зі школи. але навіть мама не впізнала його. петя намагався довести їй, що він її син, але вона бачила перед собою літнього дідуся. він не знає, що робити далі, і тікає в ліс, що розташований поблизу. хлопчик в образі дідуся відчуває розпач – він вже постарів, а зробити так нічого не встиг у житті. і навіть не помітив, як він постарів. петя потрапляє в маленький лісовий будиночок, де немає нікого. усередині горіла гасова лампа, стояв стілець і стіл, цокав годинник і в кутку був стіг сіна. петя ліг на купку сіна і тихесенько почав дрімати. прокинувшись, петя бачить, що повернулися господарі: двоє хлопчаків і дві дівчини. вони сі за стіл і починають на рахівницях щось підраховувати. петрику ці діти підозрілими (вони поводять себе як люди похилого віку і звертаються один до одного по імені та по батькові). петя ховається і підслуховує їхню розмову. зубову відкривається страшна таємниця: це зовсім не школярі – хлопчики і дівчатка, а справжні злі чарівники. саме вони зробили так, щоб петя став старим. вони крадуть час у дітей, які витрачають його даремно. крім петі, їх злі чари поширилися ще на трьох дітей. хлопчик дізнався, що у нього є можливість все повернути на свої місця. «на жаль, так влаштовано на світі: від будь-якого нещастя може врятуватися людина, варто їй тільки захотіти. якщо діти, яких ми перетворили в старих, розшукають завтра один одного, і прийдуть рівно о 12 годині ночі сюди до нас і повернуть стрілку ходиків на 77 кіл назад, то діти знову стануть дітьми, а ми загинемо» петя знаходить постарілих дітей, на яких накладено чари, і приводить їх в лісову хату. хоча це було й не так просто. хлопчик визначив постарілих дітей по звичках і дивній поведінці, які не характерні для пенсіонерів. першу бабусю-дівчинку петя впізнав по газеті «піонерська правда», яку та читала. а ще по тому, що бабуся їла булочку так, як їдять багато дітей: виколупувала з неї насамперед найсмачніше – родзинки. врешті-решт вона підібрала в снігу м’ячик і стала з ним грати. старенька виявилася ученицею третього класу – марусею поспєловою … інша бабуся «намалювала крейдою на асфальті класики і скакала на одній ніжці, ганяючи камінчик». найважче виявилося знайти останнього старого, який катався на підніжці трамвая по всьому місту: «шапка хвацько насунута на вухо, борода розвівається за вітром. їде старий і посвистує ». вони всі разом приходять до потрібного місця і повертають стрілки назад. і найдивніше, що мало не в перший раз все у них виходить без запізнень. діти знову стають дітьми, чарівники-старі зникають.
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
объяснение:
объяснение:
серед херсонських степів на високому кургані застигла відлита в бронзі бойова тачанка часів громадянської війни: стрімкий вітер атаки злив невід’ємлено четвірку коней, тачанку з кулеметом і трійкою червоноармійців.
жителі каховки і ті, хто своїми очима бачив тачанки в бою поблизу рідного міста, і ті хто знає про них з розповідей, вважали , музейного експонату недостатньо для увічнення тих героїчних подій, котрі відбулися на їх землі під час громадянської війни. так народилася думка про спорудження в степу під каховкою монумента «легендарна тачанка».
попереднім рішенням було встановити на постаменті оригінал тачанки, як ставлять танки та самохідні артилерійські установки. але потім стало ясно, що такий, позбавлений монументальності і широкого художнього узагальнення пам’ятник просто загубиться в каховських степах, а головне не зможе гідно відбити події, що тут відбувалися, увічнити подвиг народу в громадянській війні.
влітку 1920 року півнична таврія стала ареною жорстоких боїв. в ніч з 6 на 7 серпня червоні частини подолали водну перешкоду і закріпилися на лівому березі, поклавши початок створенню легендарного каховського плацдарму площею 216 квадратних кілометрів, котрому випало відіграти вирішальну роль у розгромі врангельців. битва за каховський плацдарм увійшла в історію збройних сил срср як перша класична оборонна операція молодої червоної армії. вона була блискуче проведена командуванням каховського укріпрайону на чолі в.к.блюхером, нагородженим за цю операцію орденом червоного прапора.
відгриміла громадянська війна. минули десятиріччя, та народ не забуває своїх героїв. напередодні святкування 50 – річчя великого жовтня, партійні та радянські органи, громад кість каховського району звернулися до трударів з пропозицією взяти участь у створенні монумента «легендарна тачанка». колгоспи, радгоспи переказали кошти на будівництво пам’ятника. загальна сума перевищила 380 тисяч карбованців. замовлення взяв колектив талановитих фахівців з ленінграда – скульптори ю.н.лоховінін, л.а.родіонов, л.л.михайльонок та архітектор е.м.полторацький.
в роботі над монументом автори використали широкий історичний матеріал з фондів музею історії каховки, спогади учасників боїв під каховкою на просторах північної таврії, штурму перекопа в.я.ушатського, я.т.савченка, і.г.новікова, і.і.озоліна і багатьох інших, котрі своїми надали неоціненну . консультували скульпторів і легендарні герої громадянської війни маршал радянського союзу с.м.будьонний та к.є.ворошилов. вони зробили ряд уточнень, що дозволило скульпторам добитися кращої динамічності пам’ятника.
лише той, хто воював на кулеметних тачанках, знає, як нелегко підняти четвірку коней в один стиль бігу: галоп, рись, кар’єр. якщо цього не зробити, тачанка не зрушить з місця – різнобою в бігу вона не терпить. в той же час автори знали, якщо зобразити четвірку коней, що мчать одним алюром, пам’ятник втратить динамічність.