Виписати прислівники і їх розряд )) У мережі Інтернет є сервіс Єдині який дае змогу самостійно створити аватар. Так зветься умовне позначення користувача інтернет- ресурсів форумів блогів соціальних мереж. Вдало створену «аватарку» впевнено можна назвати автопорт- ретом користувача. З аватором можна люб'язно поділитися своєю |зачіскою позичити йому свої очі брови та губи. Звісно можна дода- ти рум' янець веснянки окуляри. Можна щедро домалювати деталі одягу краватку капелюх віночок намисто. Певно риси обличчя можуть увиразнювати почуття задоволен- ня радість гордість сум розчарування. Повністю назва сервісу звучить так Єдині бо ми любимо Укра- іну. Безумовно назва себе виправдовуе ( 3 газети «Україна молода» ).

Моя мама – найкраща мама у світі. І її руки випромінюють добро та світло. Колись вони сповивали мене і гойдали. А потім допомагали робити перші кроки. Вони заспокоювали мене, коли щось не виходило. Потім мамині руки перший раз збирали мені портфелика до школи. Мама тримала мене за руку, коли вела у перший клас.

Коли я хворію, мама обов’язково пригорне мене до себе, приголубить. Вона робить мені гарячий цілющий чай, приносить ліки. Ії ніжні руки, мабуть, вміють лікувати, і скоро я вже одужую.

Мамині руки трудящі,  вони не знають спокою. Ці руки дуже рідко відпочивають. З ранку до вечора вони трудяться: на роботі, вдома. Своїми добрими руками мама готує нашій родині  смачні сніданок, обід та вечерю. Вона турбується про нас не тільки словом, але й справами. Я навіть знаю слова з пісні, що присвячені маминим рукам: «Мамині руки - колиска моя. Хліб у долонях, що сонцем сія».

Ми не завжди цінуємо  все, що для нас робить мама. Часом ми не слухаємося її, погано себе поводимо, або забуваємо подякувати за її турботу. Але дар від маминих рук – найдорожчий у світі. І про це потрібно пам’ятати. Дуже важливо віддячувати мамі за ласку її добрих рук. Можна до й по господарству, власноруч змайструвати  для неї подарунок, принести їй якісь солодощі. Можна навіть просто підійти та поцілувати її теплі руки. І сказати слова подяки.

Відповідь:

Пояснення:

НАГОЛОС - ДУША МОВИ*

Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.