Действующими лицами будет Оля и Маша. Имя потом изменишь :) Оля: Привіт, Марійка. Ти чула, що буде виставка квітів у нашому новому музеї? Марійка: Привіт, Оля. Так, звичайно, що чула. Я би дуже хотіла піти поглянути на ті чудові квіти, адже я їх обожнюю. Оля: А може, підемо разом? Марійка: Це дуже чудова ідея! Тоді на котру годину призначаємо нашу зустріч? Оля: Давай, десь на 15 годину, адже на 13 у мене заняття у музичній школі. Марійка: Цей час якраз мені пасує. Тоді у школі зустрінемося? Оля: Так, звичайно! Марійка: Тоді до завтра, бувай! Оля: Бувай!
Жили на одній березі дві пташки-сусідки. Одна з них - Сорока, вважала себе великою панею, ходила лише у капелюшках, була дуже заможною і не мала дітей. Інша - Горобчиха. Ця була скромною, одягалася сіренько, у неї була купа галасливих діточок-гороб*ят, які завжди хотіли їсти. Сорока завжди вихвалялася своїм розумом і багатствами. На ринку вона завжди купувала лише найдорожчі делікатеси. А Горобчиха була тихенькою, мовчазною, бо завжди мала один клопіт - як прогодувати своє сімейство. Тому й на базарі вона купувала лише хліб та дешевий сир. Одного разу зустрілися сусідки по дорозі на ринок та й пішли поряд. Аж раптом бачать - лежить на стежці два камінці. Один - блискучий, аж сяє на сонечку. А інший - тьмяний, сіреньки. От Сорока, будучи хитрою, відразу схопила блискучий, та й каже - цей діамант не для тебе, сірої мишки, тобі вистарчить і камінця. Та й гордо пішла геть. А бідна Горобчиха зітхнула тяжко, підняла камінець, та й думає: " Ну хоч діткам принесу гратися". Але взяла та й потерла камінь. І раптом камінь засяяв. Під шаром пилу виявився справжній діамант. Горобчиха занесла його на базар, продала та й стала жити зі своїми дітками у достатку. А що ж Сорока? Вона всім вихвалялася, що це справжній діамант. Але одного разу побачив цей камінець Грак-ювелір, та й посміявся з пихатої Сороки. Це виявився звичайнісінький шматок скла. Ось така історія. Не все те золото, що блищить.
Оля: Привіт, Марійка. Ти чула, що буде виставка квітів у нашому новому музеї?
Марійка: Привіт, Оля. Так, звичайно, що чула. Я би дуже хотіла піти поглянути на ті чудові квіти, адже я їх обожнюю.
Оля: А може, підемо разом?
Марійка: Це дуже чудова ідея! Тоді на котру годину призначаємо нашу зустріч?
Оля: Давай, десь на 15 годину, адже на 13 у мене заняття у музичній школі.
Марійка: Цей час якраз мені пасує. Тоді у школі зустрінемося?
Оля: Так, звичайно!
Марійка: Тоді до завтра, бувай!
Оля: Бувай!
Сорока завжди вихвалялася своїм розумом і багатствами. На ринку вона завжди купувала лише найдорожчі делікатеси. А Горобчиха була тихенькою, мовчазною, бо завжди мала один клопіт - як прогодувати своє сімейство. Тому й на базарі вона купувала лише хліб та дешевий сир. Одного разу зустрілися сусідки по дорозі на ринок та й пішли поряд. Аж раптом бачать - лежить на стежці два камінці. Один - блискучий, аж сяє на сонечку. А інший - тьмяний, сіреньки. От Сорока, будучи хитрою, відразу схопила блискучий, та й каже - цей діамант не для тебе, сірої мишки, тобі вистарчить і камінця. Та й гордо пішла геть. А бідна Горобчиха зітхнула тяжко, підняла камінець, та й думає: " Ну хоч діткам принесу гратися". Але взяла та й потерла камінь. І раптом камінь засяяв. Під шаром пилу виявився справжній діамант. Горобчиха занесла його на базар, продала та й стала жити зі своїми дітками у достатку.
А що ж Сорока? Вона всім вихвалялася, що це справжній діамант. Але одного разу побачив цей камінець Грак-ювелір, та й посміявся з пихатої Сороки. Це виявився звичайнісінький шматок скла.
Ось така історія. Не все те золото, що блищить.