Виділене слово є прийменником у рядку

Г) Не "край" мого серця, воно й так болить.
В) Україна – "край" калини в полі, верби при річках та лелек у високості.
Б) Перш орачі порушать ниву, поки напівсонну тополо збудить трактор "край"села.
А) Мій рідний "край", тобі відомі всі мої бажання.
​

До найкоштовніших скарбів кожного народу належить мова. Тому й називаємо цей скарб — рідна мова. Вона рідна, як мати, як Батьківщина, як усе найдорожче серцю. Мова — найбільший духовний скарб, який береже народ від покоління до покоління, примножуючи його. Саме через мову він передає нащадкам свій досвід і мудрість, історію, культуру й традиції, думи й сподівання. Рідним словом народ збагачується сам і збагачує також світову культуру.
Український народ творив свою мову упродовж віків. Пам'ять народу зберігається в слові, а слово — це безсмертя народу. У слові рідної мови захована якась таємнича сила, що в неповторному поєднанні звуків несе чарівну мелодію мови. У кожної людини є своя рідна мова. Її ще називають материнською, бо рідною вона стає з перших звуків колискової маминої пісні. Мова — це як загадкова планета, на якій живе доглянута людиною незліченна кількість слів.

Літо, що подолали пік липневої спеки, хилилося до «оксамитового» сезону. Кінець серпня радував теплими днями і прохолодними вечорами. З курортів морського узбережжя, будинків відпочинку і пансіонатів, потягнулися поїзда з відпочили туристами.

Наближалася золота осінь. Вересневі дощі змивали серпневу пил з, початківців жовтіти, крон дерев і, коротко стрижених, кущів. Алеї парків покривалися шарудять килимами з обпадаючою листя.

Вечорами чисто-бузкове небо затягували хмари і, практично, цілими ночами шелестіло рясні дощі. Осінній листопад посилювався при кожному пориві вітру, додаючи все більше роботи двірникам. Вигоріла трава знову заблищала малахітовою зеленню в бісер дощових крапель.

Верхівки тополь розсипом золотистих паєток грали в променях осіннього сонця. Каштани скидали свої колючі плоди крізь пожовклу листя. Круглі їжачки з хрускотом лопалися навпіл, і з них викочувалися вологі, рижебокіе каштанчики. Кілька могутніх дубів, з ще не пошкоджене восени зеленню, рясно всипали паркові галявини жолудями, схожими на дрібні грибочки.

Плавне ковзання листопада оголювало чорні ієрогліфи гілок. Різнобарвні листя спліталися в химерні вітражі, опадаючи витками серпантину. Яскравим пожежею здавалися багряно-жовті клени, що вишикувалися по периметру осіннього скверу.

Алеї парків приємно шаруділи під ногами підсохлої листям. Промені сонця, пробиваючись крізь поріділі крони дерев, перетинали гірляндами ажурною павутини весь простір над головами перехожих.

Затишні лавочки до полудня заповнювалися матусями з колясками і моложавих старичками, мило беседующими ні про що.

Спокійні деньки «бабиного літа» радували приємним сонцем і ніжним, ласкавим вітерцем. Золота осінь впевнено вступила в свої права і гордо простувала рідними просторами.