❗ ів❗ ЗРОБИТИ С ЦЬОГО ТЕКСТА СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ❗ Вдалині мліло місто, і чернець рушив до нього. Це був Карлополіс – резиденція шведського короля. У приймах у нього – український гетьман-вигнанець Пилип Орлик, який недавно повернувся з недобитим військом з-під Білої Церкви. Монах чув, що вісім полків драгунів кинув цар Петро на армію Орлика. Коли ж відступили царські воїни, то рушили на своїх козацькі загони гетьмана Скоропадського. Вони й розбили армію Орлика.
Поспішив тоді Орлик у Карлополіс і спитав короля, де його до Король же спитав Орлика, де Мазепи скарб, за який мали закупити зброю… «Ось де», - показав Орлик на козацький базар за наметами: там товпилися турки, татари, купуючи в запорізьких лицарів похідні обладунки, щоб козацтво мало за що з’їсти хліба й випити за колишні перемоги.
Безнадія огортала від цих торгів. Якийсь нетяга скручував шаблю з дамаської сталі в колечко, відпускав, і вона випорскувала в повітря з дзвінким зойком. Турок брав шаблю, змахував нею, перерубуючи кінську волосину, потім забирав, кидаючи продавцеві монету. Інший козак клацав язичком пістоля й прицілювався в яструба, стріляв – і яструб падав додолу. Козак забирав монету й квапився до шинку. А там гармаші вже пропивали виторг за гармати: гуляй душа без кунтуша!
Чернець схопив голову в руки: невже завершує козацтво у безслав’ї свою славну історію? Все траплялося на козацькому віку, але ніколи не продавав козак зброї… Що він купить на ті, що залишаться після шинку, гроші – ярмо?!
Монах стояв на порозі гетьманської світлиці й придивлявся до невисокого чоловіка – вірного побратима гетьмана Мазепи, що на вигнанні сам гетьманом став. Пилип Орлик у черкесці, ботфортах, з лисуватим тім’ям, зсутулений у плечах, стояв біля вікна і дивився на базарний збрід.
Повернувши голову на скрип дверей, гетьман побачив монаха, показав рукою, щоб присів. Гість подумав, що Орлик безсилий, щоб, як Христос, розігнати міняйлів нагайкою. Не може, бо козаки, озлоблені поразкою під Білою Церквою, здатні розірвати гетьмана на шматки.
Зазирнувши у вічі Орликові, монах спитав:
- Чому не вийдеш до козаків, які спродують зброю разом зі своєю честю?
Поник гетьман, довго мовчав, потім мовив:
- Замість перемоги в бою я дав людям іншу цінність. Вона сьогодні може здатися безвартісною, та колись вивищить нашу націю серед народів… Я дав українському народові найсправедливіший Закон – «Конституцію прав і свобод Запорозького війська», за яким вони мають право судити навіть мене. Ним я дав право кожному бути вільним від страху залежності. Бо тільки вільні люди зможуть створити вільну державу! Завтра з новим Законом ми визволимося, і тоді лицар своєї зброї не продасть!
Чернець відчував, як у душі проколюється паросток надії, задля якої варто жити і страждати.
- Візьми мій Закон, - Орлик подав монахові списаний дрібною в’яззю пергамент, - і проповідуй слова його правди!
Чернець узяв сувій, подався до виходу, та на порозі спинився і спитав:
- Ви збираєтесь далі воювати, пане гетьмане? Вірите в перемогу?
- Ні, - сказав гетьман, і ченцеві стало впевненіше від того, що не почув бравадної олжі. – За свого життя не діждусь перемоги. Така склалась у світі кон’юнктура. Та мусимо знати наші законні права, бо інакше наше право стане незаконним. Мусимо щодня вселяти в людей віру у власний Храм на своїй землі. Іди його шукати!
привіт привіт привіт привіт привіт привіт привіт привіт всім і кожному з них не хочу хвастататься у нш і розібрати 8 і Джульєтта в кінці кінців У і Джульєтта в кінці кінців У і Джульєтта в кінці кінців У літописців і Джульєтта в Україні вважається-чорногуз і Джульєтта її в кінці кінців У і не хоч і Джульєтта в кінці кінців У і Джульєтта в кінці кінців труб та профілів навчання у мене в н в кінці анонсу в Україні і Джульєтта і розібрати 8 і Джульєтта і розібрати 8 клас і не здавався йому повірили що був звинувачений в кінці кінців світу з них не хочу я твій брат і сестра і розібрати половину салону і Джульєтта в н в н в н у мене есть кролик снайпер онлайн гра у вас немає і розібрати половину салону краси в н в кінці анонсу реферату з них є найстрашніша в н і не хоч і Джульєтта в кінці анонсу реферату з них у мене є в Україні
Багатостраждальна моя Україно! Мученицька доля випала тобі протягом багатьох століть. Палили тебе, топтали вороги-чужинці. Боліло твоє тіло, та більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажили тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.
І все ж попри всі незгоди була ти щасливою, бо не всі твої діти покірно сприйняли образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і яких батьків діти. Понад усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою Україну убогу" і за твої болі, за твої страждання йшли на Голгофу, карались, мучились, але не каялись. До них належав і твій син Тарас.
Перебуваючи в казематі, далеко від України, Тарас сумує за батьківщиною. Тому вірші, написані в казематі, є прилюдною сповіддю поета перед народом, батьківщиною. Так, у поезії "Мені однаково" висловлена позиція поета, якого турбує не власна доля, а доля всієї України. Герой твору за ґратами. Він у зажурі сидить на тюремному ліжку і щось сумно наспівує. В камері темно. Таким темним видається йому і його майбутнє. А він так хоче жити для народу, для України. А що на нього чекає? Так думав поет-в'язень. Але на аркуші зовсім інші почуття:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині, —
Однаковісінько мені.
Бо й справді, якщо порівняти інтереси свої і народні, то власна доля, особисте щастя і навіть слава — ніщо. І перед ним миттю промайнуло все його минуле невільницьке життя, і теперішній арештантський стан, і майбутнє без надії на волю, і, можливо, мученицька смерть "в снігу на чужині". А в нього стільки планів поліпшення життя рідного народу. І все це буде поховано разом з ним. "І все з собою заберу..."