ів . Прочитати текст мовчки.Попрацювати над його змістом: виділити
тему, основну думку; визначити тип і стиль мовлення; виділити основні
авторські думки щодо задуму висловлювання.
АБЕТКА СЛОВ’ЯНСЬКИХ ДУХОВНИХ ДЖЕРЕЛ
«Костянтинова абеткова молитва» — твір оригінальний, незвичайний. Нічого
давнішого у слов’янській поезії ми не знаємо: датується він IX століттям по
Різдву Христовому. Віршована абеткова молитва слов’ян написана у формі
акровірша, тобто кожен новий рядок вірша-молитви починається новою літерою
абетки, від початку до самого її кінця.
«Абеткову молитву» ретельно досліджували видатні вчені Слов’янщини —
О. Бодянський, І. Срезневський, О. Соболевський, а найбільше — Великий
Каменяр Іван Франко. Зміст молитви виразно поділяється на п’ять частин. У
першій — автор звертається до Бога і прохає його послати на землю Святого Духа
для проповіді Божого Слова. У другій — автор говорить про слов’янське плем’я,
готове прийняти християнство. У третій — автор молить Бога дарувати йому сил
та мудрості, аби він міг довершити нелегку справу — проповідь Слова
Господнього серед слов’ян. У четвертій — йдеться про перешкоди, що їх людська
слабість ставить на шляху високого призначення поета-проповідника. П’ята,
остання частина з’ясовує, що автор готується йти до людей, щоб вони зробилися
культурним народом і збагнули Божу науку. Хто ж був автором «Абеткової
молитви»?
Тут думка вчених не є одностайною. Відомо, що автора звали Костянтин, але
в історії південних слов’ян IX століття було два Костянтини, кожен з яких міг
бути автором вірша. Перший — це Костянтин (Кирило) Солунський,
першовчитель слов’ян, який разом зі своїм братом Мефодієм створив кириличну
абетку, що нею ми користуємось і сьогодні, хоч у трохи зміненому вигляді.
Другий — це Костянтин Преславський, учень і послідовник Костянтина (Кирила)
та Мефодія.
Українською мовою «Костянтинову абеткову молитву» зі старослов’янської
перекладав свого часу Іван Франко, а вже в наші дні Роман Лубківський. Їхні
переклади становлять велику цінність, але в них не дотримано форми акростиха,
тобто не вийде абетки, якщо читати згори вниз перші літери кожного рядка.
Новий переклад Дмитра Білоуса — взірець віртуозного і натхненного
переборення формальних труднощів, з якими не впоралися названі вище
перекладачі. Відтепер «Костянтинова абеткова молитва» в усьому своєму блиску,
в усій повноті свого високого смислу та звучання набуває прав громадянства в
сучасній українській мові, літературі, духовній культурі (М. Москаленко).
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.