ів. Потрібно написати переказ за цим текстом:
Усебiчне вивчення проблем культури мовлення ЗМI є одним з
актуальних завдань сучасних мовознавчих, психо — та
соцiолiнгвiстичних, лiнгводидантичних студiй. На сучасному етапi
активiзацiï державотворчих процесiв у демократичному руслi велика
увага придiляється лiнгвiстичному аспектовi дiяльностi засобiв
масовоï iнформацiï, зокрема, телебачення. Багатоаспек-тнiсть
такого явища, як усне мовлення, цiлком закономiрно ставить його в центр
наукових зацiкавлень вiтчизняних та зарубiжних дослiдникiв, причому не
лише мовознавцiв, а й психологiв, соцiолiнгвiстiв, письменникiв,
журналiстiв.
В умовах нацiонально-культурного вiдродження Украïни до працiвника
телеефiру тележурналiста, ведучого, коментатора, здатного реалiзовувати
у професiйно-мовленнєвiй дiяльностi Завдання, що стосуються
формування громадськоï думки, виховання полiтичне свiдомих, з
активною життєвою позицiєю членiв суспiльства ставляться
новi вимоги. Iнакше кажучи, сучасний тележурналiст має бути
справжньою самобутньою мовною особистiстю,
Котрою вважається мовець, який досконало знає мову,
усвiдомлено творчо володiє нею, сприймає мову в контекстi
нацiональноï культури як духовну серцевину ïï,
користується мовою як органiчним засобом самотворення,
самоствердження i самовираження, розвитку своïх iнтелектуальних й
емоцiйно-вольових можливостей та як засобом соцiалiзацiï особи в
даному суспiльствi.
Провiдною iдеєю багатьох теоретичних та науково-практичних
дослiджень є така: глибоке ознайомлення майбутнiх працiвникiв
телеефiру з теоретичними засадами культури мовлення, оволодiння
практичними вмiннями та навичками грамотного, культурного мовлення,
постiйне самовдосконалення у цьому напрямку дасть змогу стати
високопрофесiйними фахiвцями у сферi журналiстики. Справжнiй
тележурналiст повинен бути вправним у вербальному й невербальному
спiлкуваннi, мати звичку контролювати своє мовлення, вимову,
дикцiю, iнтонацiйну виразнiсть, правильнiсть слововживання, логiчнiсть;
постiйно працювати над збагаченням свого мовлення; вмiти аналiзувати
своє i чуже ефiрне мовлення, виявляти вiдхилення вiд норм,
застосовувати рiзнi засоби для ïх подолання; навчитися ставити свiй
голос, умiти чути його; робити партитуру тексту; дбати про свiжiсть
мовленнєвого ряду, плекати його звуколад, естетичну довершенiсть,
випiуканiсть. Тiльки за умови систематичноï працi, усвiдомлюючи всю
ïï складнiсть i основне важливiсть для свого професiйного
зростання, тележурналiст зможе досягти вiдчутних результатiв.
Аналiз фактичного матерiалу свiдчить про наявнiсть в усному мовленнi
спортивних тележурналiстiв значноï кiлькостi типових помилок, з-
помiж яких наичастiпiими є такi: ненормативна напiвпом'якпiена
вимова шиплячих; порушення правил вимови асимiльованих звукiв; оглушення
дзвiнких приголосних у кiнцi слова.
Засади милозвучностi украïнськоï мови не є чимось
особливим, складним для засвоєння. В усному мовленнi комунiканти
активно послуговуються цими загальними правилами, автоматично будуючи
фрази так, аби ïх легко було вимовляти (i, вiдповiдно, легко
сприймати на слух). До того ж, iз цiєю iнформацiєю
ознайомлюються учнi загальноосвiтньоï школи ще у 5 класi, тому
незнання фахiвцями (у нашому випадку тележурналiстами) головних засад
мелодики украïнськоï мови викликає в адресатiв
(слухачiв) у кращому разi подив, якщо не роздратування. Крiм орфоепiчних
помилок, мовлення спортивних телеведучих ряснiє порушеннями
акцентуацiйних норм, що зумовлене елементарним незнанням правил
наголошування загальновживаних украïнських.
тут очень сложно