Кожній людині для життя потрібні певні ресурси. Найпростіші з них – це їжа, одяг, житло. У сучасному світі з’являється все більше речей, які людина прагне мати заради комфорту та можливостей. Але для того, щоб все це взагалі було, людина має трудитися, прикладати зусилля, використовувати свої знання та таланти. Навіть первісні люди мільйони років тому мали щось робити, аби щось мати. Спочатку вони ходили, шукали, збирали та зберігали продукти, потім займалися мисливством, риболовлею, згодом стали застосовувати знаряддя праці, вивчали навколишній світ. Це зрештою поступово призвело до того науково-технічного прогресу людства, який ми гаємо зараз. І все завдяки праці людей.
Праця завжди годувала людину. Щедра земля дарувала врожай хліборобові, майстерність та вправність приводила покупців на товари ремісника, сила та сміливість видобувачів підкоряла багаті на корисні копалини надра землі, розум та кмітливість вчених приводила до нових відкриттів та винаходів, якими тепер користується все людство.
Людина, яка вміє та любить працювати, в усі часи користувалася повагою інших. Той, хто вміє щось робити, тем більше добре, завжди прогодує і себе, і родину, вважалося у народі. Нажаль, крім тих, хто готовий чесно працювати, серед нас завжди знаходяться ті, хто сам нічого робити не хоче, а от привласнити плоди чужої праці – залюбки. Зараз взагалі в умах людей закріплюється думка, що заробляє гроші не той, хто працює, а той, хто краде. Нажаль, сучасна ситуація в нашій країні дійсно така, що далеко не завжди сумлінно працююча людина може заробити собі на гідне життя.
Роздумуючи про значення праці в житті людини, я не можу не погодитися з такою простою та розумною думкою, як та, що висловив колись видатний український філософ Григорій Сковорода. Я маю на увазі «споріднену працю». Сутність її в наступному: кожна людина вміє робити щось, до чого в неї є природний хист та покликання, тому така праця приносить людині не лише винагороду матеріальну, а й справжнє задоволення. Та люди часто змушені обирати між власною «спорідненою працею» та професією, яка вважається престижною та добре оплачуваною. І тоді праця стає для людини тягарем, повинністю. Мабуть, саме через це стільки людей у світі не полюбляють працювати.
Одного ранку небо було пасмурним. Коли сонечко прокинулось, воно сказало хмаркам: -- Люди цілу ніч були без сонячного тепла, та ще йшов дощик. Їм треба зігрітися. Не могли б ви піти в іінше місце? Хмарки послухались сонечка і розійшлися, але маленька хмарка була така захоплена промовою сонечка, що не побачила, куди пішла її мама. Коли вона почала шукати маму, жодної хмарки вже не було видно на небі. -- Мамо, де ти?! -- кликала хмарка. Ніхто не озивався. Хмарка похнюпилась, а тоді заплакала. Внизу люди раділи, що йде сліпий дощик, адже він не надовго. Сонечко спитало хмаринку: -- Чого ти плачеш, маленька? -- Я свою маму загубила, -- відповіла та. -- Не турбуйся, вона скоро повернеться, а щоб ти не сумувала, поки її чекаєш, ми подивимось на веселку. Потім хмарці сонечко розповідало цікаві історії з життя тварин, Аж на небосхилі з'явилась велика хмара. Малеча кинулась назустріч. -- Як добре, що ти залишилась тут, а не пішла мене шукати, -- сказала мама, -- інакше я б не знала, де тебе шукати. Ти молодець. І подякувавши сонечку, вони пішли додому.
Праця завжди годувала людину. Щедра земля дарувала врожай хліборобові, майстерність та вправність приводила покупців на товари ремісника, сила та сміливість видобувачів підкоряла багаті на корисні копалини надра землі, розум та кмітливість вчених приводила до нових відкриттів та винаходів, якими тепер користується все людство.
Людина, яка вміє та любить працювати, в усі часи користувалася повагою інших. Той, хто вміє щось робити, тем більше добре, завжди прогодує і себе, і родину, вважалося у народі. Нажаль, крім тих, хто готовий чесно працювати, серед нас завжди знаходяться ті, хто сам нічого робити не хоче, а от привласнити плоди чужої праці – залюбки. Зараз взагалі в умах людей закріплюється думка, що заробляє гроші не той, хто працює, а той, хто краде. Нажаль, сучасна ситуація в нашій країні дійсно така, що далеко не завжди сумлінно працююча людина може заробити собі на гідне життя.
Роздумуючи про значення праці в житті людини, я не можу не погодитися з такою простою та розумною думкою, як та, що висловив колись видатний український філософ Григорій Сковорода. Я маю на увазі «споріднену працю». Сутність її в наступному: кожна людина вміє робити щось, до чого в неї є природний хист та покликання, тому така праця приносить людині не лише винагороду матеріальну, а й справжнє задоволення. Та люди часто змушені обирати між власною «спорідненою працею» та професією, яка вважається престижною та добре оплачуваною. І тоді праця стає для людини тягарем, повинністю. Мабуть, саме через це стільки людей у світі не полюбляють працювати.
Одного ранку небо було пасмурним.
Коли сонечко прокинулось, воно сказало хмаркам:
-- Люди цілу ніч були без сонячного тепла, та ще йшов дощик. Їм треба зігрітися. Не могли б ви піти в іінше місце?
Хмарки послухались сонечка і розійшлися, але маленька хмарка була така захоплена промовою сонечка, що не побачила, куди пішла її мама. Коли вона почала шукати маму, жодної хмарки вже не було видно на небі.
-- Мамо, де ти?! -- кликала хмарка.
Ніхто не озивався.
Хмарка похнюпилась, а тоді заплакала.
Внизу люди раділи, що йде сліпий дощик, адже він не надовго.
Сонечко спитало хмаринку:
-- Чого ти плачеш, маленька?
-- Я свою маму загубила, -- відповіла та.
-- Не турбуйся, вона скоро повернеться, а щоб ти не сумувала, поки її чекаєш, ми подивимось на веселку.
Потім хмарці сонечко розповідало цікаві історії з життя тварин, Аж на небосхилі з'явилась велика хмара. Малеча кинулась назустріч.
-- Як добре, що ти залишилась тут, а не пішла мене шукати, -- сказала мама, -- інакше я б не знала, де тебе шукати. Ти молодець.
І подякувавши сонечку, вони пішли додому.