Увійшовши до кімнати Ізольди Сократівни крізь маленькі, майже непомітні дверцята, відвідувач був би приголомшений ще на порозі. Стіни кімнати щільно затуляли східні килими ручної роботи. Яких візерунків тут тільки не було! Око дивували й тішили різнокольорові жар-птиці. Гнучкі діви в шароварах вигиналися в загадковому танку. Дивовижні химерні створіння сходилися в ґерці, а над ними в бірюзовому небі пропливали екзотичні риби з хвостами й плавцями, як у павичів. На підлозі теж лежав килим, у ворсі якого нога тонула трохи не до коліна. По кутках кімнати стояли старовинні крісла з витими поруччями у вигляді змій з роззявленими пащами, а на всю бічну стіну простяглася так звана посудна гірка, що віддалено нагадувала сучасний сервант. Гірка ця була зі справжньої карельської берези, оздоблена пацьорками, і виблискувала дзеркальними задниками, в них відбивалися прим’якшені кольори музейного кришталю й порцеляни. Посеред кімнати, як центр всього цього дива, стояв столик червоного дерева з крученими гнутими ніжками, які прикрашало різьблення у вигляді виноградної лози. На столі тьмяніли два бронзові старовинні свічники у формі атлантів, котрі у своїх могутніх руках, які згодилися б для роботи вантажників на залізниці, тримали товсті свічки з воску вишневого кольору.
Бабуся... Як прекрасно звучить це слово. У ньому відбиток вісімдесят одного року(напиши скільки років твоїй бабусі) прожитого мамою моєї неньки. Кожна зморшка змушує задуматись над долею бабусі. А скільки горя та бід відображає її сиве волосся, що, ніби срібний фонтан спадає на її плечі.Скільки тепла та любові до дітей та внуків у цієї старенької жінки. Скільки турботи заховано у її старечих зашкарубілих руках. Здається, годинами можна слухати сумні та веселі розповіді з її життя. Все своє життя вона віддала для нас і наших батьків. Тож і ми повинні віддячити їй. Необов'язково робити великий подарунок чи ще щось, достатньо підійти і просто сказати:"Дякую". І ви побачите, як зволожаться її, сповнені любов'ю, очі. А на обличчі засяє усмішка.
Стіни кімнати щільно затуляли східні килими ручної роботи. Яких візерунків тут тільки не було! Око дивували й тішили різнокольорові жар-птиці. Гнучкі діви в шароварах вигиналися в загадковому танку. Дивовижні химерні створіння сходилися в ґерці, а над ними в бірюзовому небі пропливали екзотичні риби з хвостами й плавцями, як у павичів.
На підлозі теж лежав килим, у ворсі якого нога тонула трохи не до коліна. По кутках кімнати стояли старовинні крісла з витими поруччями у вигляді змій з роззявленими пащами, а на всю бічну стіну простяглася так звана посудна гірка, що віддалено нагадувала сучасний сервант. Гірка ця була зі справжньої карельської берези, оздоблена пацьорками, і виблискувала дзеркальними задниками, в них відбивалися прим’якшені кольори музейного кришталю й порцеляни.
Посеред кімнати, як центр всього цього дива, стояв столик червоного дерева з крученими гнутими ніжками, які прикрашало різьблення у вигляді виноградної лози. На столі тьмяніли два бронзові старовинні свічники у формі атлантів, котрі у своїх могутніх руках, які згодилися б для роботи вантажників на залізниці, тримали товсті свічки з воску вишневого кольору.