Відокремлена обставина у всіх реченнях, окрім А Археологи і палеонтологи в глибинах канівських ярів читали, як по відкритій книзі природи, історію невпинного розвитку життя на планеті Земля. Б Довідавшись про утворення й археологічне минуле гір, що сусідять зі славним Дніпром, зважтеся на подорож у наш мальовничий край, аби на власні очі побачити кожну з них. В Пізніше, у шкільні роки, учитель історії на прикладах пояснював, що таке любов до своєї землі. Г Глибоко в душу запали мені слова вчителя, допомагають нести любов до рідного краю через усе життя, поглиблюючи й примножуючи її. Д Осінній ліс, осяяний вранішніми променями сонця, здавався казковим.

Мій обов'язок перед природою Мова землі Земля прокидається щороку від сну. Здається, що коли збігають останні струмочки, то вона востаннє зітхає, щоб далі вдихнути на повні груди свіжого повітря й дати буяння всьому живому. Тоді настає справжня весна. А ще мені уявляється, що земля ніби звертається до нас: «Бережіть мене, я багата, я родюча. Піклуйтеся про мене — і ви не знатимете нестатків. Доглядайте мене, і вас ніколи не хвилюватиме майбутнє. Поважайте мене, я гідна такої поваги, адже я піклуюся про вас, люди». Я слухаю цей голос землі, і мені стає так соромно, що хочеться сказати: вибач мені і тим, хто не поважає тебе. Обіцяю тобі, що свій обов'язок перед тобою я буду сумлінно виконувати. Моя прабабуся розповідала, що колись батьки карали малих дітей навіть за те, що ті плювали на землю, казали, що то гріх великий, адже земля — свята. Сьогодні ми цю святість утратили. Ми так ретельно вичищаємо асфальт, у який ми одягнули міста, що, власне, нас уже й не цікавлять дерева, трава, що росте поруч. І ми байдуже кидаємо сміття під ці дерева, молодики викидають свої недопалки. Рідна наша земле, прости нас, нерозумних своїх дітей. Сподіваюся, що моє покоління виконає свій обов'язок перед природою: будемо берегти її та захищати, як те робили колись наша предки. Ми навчимося розуміти мову землі, відчувати її потреби, і вона віддячить нам сторицею: добро повернеться добром

Це було давно, був тоді страшний голод, люди не мали що їсти. Не було пшениці, щоб зробити хліба...
      Лежало маленьке зернятко посеред поля, і думало собі: "Яка гарна погода!"
Але тут раптово завіяв сильний вітер, сховалося сонечко за сірі хмари, пішов дощ. Зернятко злякалося, адже воно таке легеньке та маленьке, що ж з ним буде? І от сильний вітер завіяв ще дужче, і маленьке зернятко впало під велику грудку землі. Воно так перелякалося, звало на до але ніхто йому не допоміг. Думало собі: "Тут я висохну, помру від нестачі води.." Але доля вирішила інакше, почав капати невеличкий дощик.
      Погода мінялася, так всі забули про те зернятко, ніхто не звертав увагу на велику купу землі, під якою воно лежало. Пройшло багато часу. 
Згодом зернятко почало проростати, так виросло багато пшениці. Уявляєте, з однієї зернини. Отже завдяки цьому, зерня врятувало людей від голоду.