Хто знає, скільки дорогоцінних знахідок нині вивозять з України? Бурштин нашої історії має добрий попит за кордоном. Але маємо схаменутися: скільки можна заплющувати очі на справді трагічну ситуацію?! Якщо ми не манкурти, перестаньмо, нарешті, торгувати історією своєї землі!
Сотні вагонів, навантажених карпатським лісом, перетинають кордони України щомісяця, сотні гектарів поліських лісів копачі бурштину перетворюють на марсіанські пустелі, луганські й донецькі степи вкриваються вугільними копанками, з річок вимивається пісок, деградуючі українські чорноземи з року в рік не бачать сівозміни й засаджуються соняшником, рапсом або люцерною. Варварська псевдогосподарська діяльність давно вже стала ознакою сьогодення і вийшла за межі здорового глузду.
На цьому тлі губиться ще одна жахлива форма розграбування загальнонаціонального надбання — так звана чорна археологія. Наслідки діяльності копачів не так помітні широкому загалу, бо не мають, за винятком хіба що поодиноких випадків, широкого суспільного розголосу. Але масштаби цього злочину не менші, а може й більші, ніж вирубування карпатських лісів, розробка бурштинових родовищ або луганських копанок.
Земля України багата на свідчення давньої історії — за тисячі років через наші терени пройшли цивілізації й археологічні культури. Усі вони залишили тут сліди свого існування — археологічні матеріали й артефакти. Кожного сезону тисячі дослідників вивчають археологічні пам'ятки, отримуючи нову неоціненну інформацію про нашу історію.
То шурхне щось збоку, то захитається береза, то щось гукне.
Чи вдарить смерть у серце співом, чи упаду в безодню я?
Ось помандрують аж за синє море над смутком сіл високі журавлі; і хтось останній на полі дооре вузеньку смужку вогкої землі.
Дощу не було, а тільки були хмари.
Десь коні ржуть і глухо грають сурми. За тополями сонце встає і зозуля кує правічна.Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти. Вже стигнуть вки й ренет і місяць присіда до столу. Ще холодом закуто віти клена й заметами занесено кущі.
Можливо, білка спалахне між віття та вивільга між віття заблищить.
Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя.
Рвонулось дерево – і брила піднялась.
Дай людині владу – і вона себе покаже.
Шануй людей – і тебе шануватимуть.
Та раптом дзвінок і – вже займається порожнеча.
Тут між частинами складносурядного речення кома не ставиться, бо є спільні слова: десь, за тополями, там, вже, ще. Вагалася щодо речення "Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти". Тому подаю його так, як в автора — Володимира Забаштанського.
Хто знає, скільки дорогоцінних знахідок нині вивозять з України? Бурштин нашої історії має добрий попит за кордоном. Але маємо схаменутися: скільки можна заплющувати очі на справді трагічну ситуацію?! Якщо ми не манкурти, перестаньмо, нарешті, торгувати історією своєї землі!
Сотні вагонів, навантажених карпатським лісом, перетинають кордони України щомісяця, сотні гектарів поліських лісів копачі бурштину перетворюють на марсіанські пустелі, луганські й донецькі степи вкриваються вугільними копанками, з річок вимивається пісок, деградуючі українські чорноземи з року в рік не бачать сівозміни й засаджуються соняшником, рапсом або люцерною. Варварська псевдогосподарська діяльність давно вже стала ознакою сьогодення і вийшла за межі здорового глузду.
На цьому тлі губиться ще одна жахлива форма розграбування загальнонаціонального надбання — так звана чорна археологія. Наслідки діяльності копачів не так помітні широкому загалу, бо не мають, за винятком хіба що поодиноких випадків, широкого суспільного розголосу. Але масштаби цього злочину не менші, а може й більші, ніж вирубування карпатських лісів, розробка бурштинових родовищ або луганських копанок.
Земля України багата на свідчення давньої історії — за тисячі років через наші терени пройшли цивілізації й археологічні культури. Усі вони залишили тут сліди свого існування — археологічні матеріали й артефакти. Кожного сезону тисячі дослідників вивчають археологічні пам'ятки, отримуючи нову неоціненну інформацію про нашу історію.
Объяснение:
из интернета
Злітає листя із дібров, і материнка відцвітає.
В селі тому вдова жила, а у вдови дочка росла.
Село моє не знамените, та вдача горда у села.
Я вірю в кращий час, але душа болить.
То шурхне щось збоку, то захитається береза, то щось гукне.
Чи вдарить смерть у серце співом, чи упаду в безодню я?
Ось помандрують аж за синє море над смутком сіл високі журавлі; і хтось останній на полі дооре вузеньку смужку вогкої землі.
Дощу не було, а тільки були хмари.
Десь коні ржуть і глухо грають сурми. За тополями сонце встає і зозуля кує правічна.Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти. Вже стигнуть вки й ренет і місяць присіда до столу. Ще холодом закуто віти клена й заметами занесено кущі.Можливо, білка спалахне між віття та вивільга між віття заблищить.
Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя.
Рвонулось дерево – і брила піднялась.
Дай людині владу – і вона себе покаже.
Шануй людей – і тебе шануватимуть.
Та раптом дзвінок і – вже займається порожнеча.
Тут між частинами складносурядного речення кома не ставиться, бо є спільні слова: десь, за тополями, там, вже, ще. Вагалася щодо речення "Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти". Тому подаю його так, як в автора — Володимира Забаштанського.