Відділіть пунктуаційно узагальнювальні слова й однорідні члени речення. Узагальнювальні слова підкресліть і визначте, якими членами речення
вони є.
1. Гарячий степовий вітерець подихнув і обдав польовими пахощами зігрітою
травою чебрецем материнкою (Панас Мирний). 2. Кожен кущик горбок долинка
кожна стежечка все це було йому знайоме, промовляло до нього (М.
Коцюбинський). 3. Хтось сказав, що є три справи, починаючи які ніколи не
знаєш, чим вони закінчаться любов кар’єра і революція (П. Загребельний). 4.
Забіліло все навколо і дорога і гайок і ставок і наш каток (М. Стельмах). 5. Із
морських тварин, що я їх бачив на власні очі, зазначу таких дельфін султанка
камбала морський кінь морська корова краб риба-голка медуза... (Остап Вишня).
6. Чарівний світ пливе переді мною як-от сині води білі піски хати на високих
берегах (О. Довженко). 7. Кожна людина свято береже в своїй пам’яті все, що
супроводить її з дитинства і рідну хату і батьківський поріг і своє місто чи село
й дорогі стежки та дороги, сходжені в юні літа (І. Цюпа). 8. Все бачить співець у
широкім роздоллі і небо і землю красу світову і людям співає він пісню свою
(Леся Українка). 9. Усе і це повітря і покручені лози і зів’яла трава все це
мимохіть нагадує їй щасливі хвилини її життя (М.Коцюбинський).
долю, але він завжди знаходив сили, щоб подолати їх.
А що було б, якби всі українці були як одна сім'я? Мабуть, тоді наша країна була б міцною,
згуртованою, розвиненою, стояла б на одному рівні з передовими європейськими державами.
Кожен українець турбувався б про стабільність своєї Батьківщини, адже в сім'ї кожен піклується про добробут всієї ї родини.
Покращали б умови життя. В країні не було б жебраків, безхатченків, українці не виїздили б за кордон в пошуках роботи. Всі б працювали для розвитку своєї країни, бо кожен відчував підтримку іншого.
Стало б чистіше навколишнє середовище. Ми б забули про екологічні проблеми, перестали хворіти, більше посміхались один одному.
Отже, якби українці були як одна сім'я, то наша країна стала б країною-садом.
Объяснение:
Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава. В день шанування пам’яті Нестора-Літописця ми святкуємо День української мови і писемності. І щорічно, відзначаючи це свято, гуртуємось задля відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду.