Від поданих дієслів утворіть дієслова 1 особи майбутнього форма) часу, запишіть ці пари, підкреслюючи звуки, які чергуються. Наприклад: косити – накошу. Зберегти, спекти, за злеті¬ти з'їздити, стопити, зловити, зло-мити, полюбити, бігти.
Життя вимагає від нас вчинків. Без них неможливо розвиватись, рухатись до мети, самовдосконалюватись та перемагати. Але тут постає питання, якими саме вчинками ми намагаємося забезпечити свої поставлені цілі? Чи завжди вони є виправданими? Є такий гарний вислів «Переможців не судять». Справді, переможці постають перед іншими героями, що змогли зробити те, на що інші не наважувались. Але, на мою думку, ця позиція має зворотню сторону.
Дуже часто у боротьбі за перемогу, навіть під якимись , наприклад, визвольницькими гаслами, людина ризикує «загратися» в героя, ставлячи своє життя та долі оточуючих під загрозу. У ім’я благородних ідей та переконань Тарас Бульба з повісті Гоголя вбиває свого сина. Хіба він герой-патріот? Як а мене, ні, він нещасна людина з трагічною долею.
Часто найстрашніші вчинки люди творять, прикриваючись благими гаслами. Ні в якому разі не слід забувати, що найголовніше у житті – залишатися людиною. Ми не називаємо героями солдатів німецької армії, з якими воювали наші діди у Другій Світовій війні, та навіть серед них – серед ворогів-окупантів – були такі, що таємно годували наших жінок та дітей, не даючи їм вмерти від голоду. Ніхто не може вважатися героєм, якщо на його совісті є хоча б одна зламана доля або життя. Обставини життя часто змушують поступитися своїми інтересами та навіть у цю скрутну мить треба пам’ятати, що людяність має залишатися найвищою цінністю. ЇЇ складові – мужність, благородство та честь – роблять людину героєм в очах інших, навіть якщо вона фактично є переможеною стороною.
Нехай в цей складний період нашого суспільства усі загадають цю істину. Бо це і є справжній героїзм.
Україна неймовірно багата на пам'ятки, які належать до прадавніх часів. Ці пам'ятки є свідками формування української нації. Наші обдаровані предки споруджували їх, щоб утілити народні мистецькі ідеали.
Наприклад, у XI столітті за ініціативою Ярослава Мудрого було споруджено головний храм Київської Русі — Софійський собор. Саме тут відбувалися урочистості, пов'язані з посадженням князів на Київський престол або з прийомами іноземних дипломатів. Прямокутну споруду Софії Київської за сивої давнини оточували два ряди відкритих галерей, а вінчали собор тринадцять куполів, суворий сірий колір яких чудово гармоніював із рожевими стінами.
У ХІІІ столітті військо хана Батия зруйнувало Київ, і тільки свята Софія залишилася стояти над згарищем міста. За словами Павла Загребельного, Софія Київська стояла над попелом і руйновищем, ніби сама Богоматір підносила руки в молінні. Саме завдяки непорушності собору кияни усвідомили силу божого захисту й повірили в те, що Марія Оранта завжди триматиме над ними свої молитовно підняті руки.
Спочатку собор усередині був прикрашений дивовижною мозаїкою та неперевершеними фресками. У своїй більшості то були твори на сюжети Святого письма, але багато було й зображень полювань, свят, ігор. Саме своєю мозаїкою насамперед цінний собор. Досьогодні вона вражає яскравістю та свіжістю живих барв, довершеною композицією, тонкою технікою виконання.
Майже тисяча років минуло з часів спорудження Софії Київської, але й досі викликає захоплення духовна велич та сила натхнення стародавніх зодчих.
Життя вимагає від нас вчинків. Без них неможливо розвиватись, рухатись до мети, самовдосконалюватись та перемагати. Але тут постає питання, якими саме вчинками ми намагаємося забезпечити свої поставлені цілі? Чи завжди вони є виправданими? Є такий гарний вислів «Переможців не судять». Справді, переможці постають перед іншими героями, що змогли зробити те, на що інші не наважувались. Але, на мою думку, ця позиція має зворотню сторону.
Дуже часто у боротьбі за перемогу, навіть під якимись , наприклад, визвольницькими гаслами, людина ризикує «загратися» в героя, ставлячи своє життя та долі оточуючих під загрозу. У ім’я благородних ідей та переконань Тарас Бульба з повісті Гоголя вбиває свого сина. Хіба він герой-патріот? Як а мене, ні, він нещасна людина з трагічною долею.
Часто найстрашніші вчинки люди творять, прикриваючись благими гаслами. Ні в якому разі не слід забувати, що найголовніше у житті – залишатися людиною. Ми не називаємо героями солдатів німецької армії, з якими воювали наші діди у Другій Світовій війні, та навіть серед них – серед ворогів-окупантів – були такі, що таємно годували наших жінок та дітей, не даючи їм вмерти від голоду. Ніхто не може вважатися героєм, якщо на його совісті є хоча б одна зламана доля або життя. Обставини життя часто змушують поступитися своїми інтересами та навіть у цю скрутну мить треба пам’ятати, що людяність має залишатися найвищою цінністю. ЇЇ складові – мужність, благородство та честь – роблять людину героєм в очах інших, навіть якщо вона фактично є переможеною стороною.
Нехай в цей складний період нашого суспільства усі загадають цю істину. Бо це і є справжній героїзм.
Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=869#ixzz4Z1zhMjIB
Наприклад, у XI столітті за ініціативою Ярослава Мудрого було споруджено головний храм Київської Русі — Софійський собор. Саме тут відбувалися урочистості, пов'язані з посадженням князів на Київський престол або з прийомами іноземних дипломатів. Прямокутну споруду Софії Київської за сивої давнини оточували два ряди відкритих галерей, а вінчали собор тринадцять куполів, суворий сірий колір яких чудово гармоніював із рожевими стінами.
У ХІІІ столітті військо хана Батия зруйнувало Київ, і тільки свята Софія залишилася стояти над згарищем міста. За словами Павла Загребельного, Софія Київська стояла над попелом і руйновищем, ніби сама Богоматір підносила руки в молінні. Саме завдяки непорушності собору кияни усвідомили силу божого захисту й повірили в те, що Марія Оранта завжди триматиме над ними свої молитовно підняті руки.
Спочатку собор усередині був прикрашений дивовижною мозаїкою та неперевершеними фресками. У своїй більшості то були твори на сюжети Святого письма, але багато було й зображень полювань, свят, ігор. Саме своєю мозаїкою насамперед цінний собор. Досьогодні вона вражає яскравістю та свіжістю живих барв, довершеною композицією, тонкою технікою виконання.
Майже тисяча років минуло з часів спорудження Софії Київської, але й досі викликає захоплення духовна велич та сила натхнення стародавніх зодчих.