Уявіть собі, що ви працюєте в редакторському відділі. Вам принесли матеріал, і ви маєте його вичитати і в разі потреби виправити. На території Київо-Печерського історико-культурного Заповідника знаходиться Державний музей книги і друкарства України, створений 1972 р., у Міжнародний рік книги. Перших відвідувачів музей прийняв в квітні 1975 р. В травні 200 р. музей було відкрито удруге після сильного переоформлення і створення новой експозиції.
Музей розташований у будинку минулої друкарні Київо-Печерської Лаври, заснованої знаменитим вченим, просвітитилем Єлисеєм Плетенецьким.
У фондах музея зберігаються понад 52 тисячі експонатів, що розповідають про історію книги і друкарства України від давніх часів до теперішніх днів. Багато людей приходить до цього музея.
Перше кохання Лесі Українки
Коли говорять про чоловіків у житті Лесі Українки, то згадують, здебільшого, Сергія Мержинського, в якого вона була безнадійно закохана, і Климента Квітку, з яким вона побралася за шість років до смерті. А от про перше романтичне кохання Лариси Косач відомо небагатьом.
З Максимом Славінським Лариса познайомилася влітку 1886-го у волинському селі Колодяжному, де її батьки мали маєток. Максимові було 18, дівчині – 15 років. Максим дружив із її братом Михайлом. А з Ларисою його поєднала творчість — згодом вони спільно переклали “Книгу пісень” Генріха Гейне.
З іменем Славінського пов’язано багато перлин Лесиної інтимної лірики: “Горить моє серце”, “Стояла я і слухала весну”, “Хотіла б я піснею стати”, “Сон літньої ночі”… До “пана Максима” звернуті й такі слова: “Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…”
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.