Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.
Кожна людина має потребу в особистому просторі, де вона зможе відпочивати, творити, бути з собою наодинці. Найчастіше цим місцем стає власна кімната в квартирі, або будинку. У приміщенні все розміщено і зроблено у відповідності зі смаком її мешканця.
Мою кімнату я уявляю досить просторою. Вона може бути маленькою, але в ній повинно вільно дихатися. Обов’язково повинні бути високі стелі, щоб був стимул тягнутися вгору. Ще дуже важливе для мене велике вікно з широким підвіконням. Для чого? Кімната повинна бути світлою, мені подобається природне освітлення. Прекрасно, коли сонячні промені пробираються через штори і будять тебе. А підвіконня необхідне мені для мрій і роздумів. На ньому можна сидіти і дивитися у вікно, ставши заручником своїх думок.
Що стосується меблів, то хотілося б її мати їх в мінімальній кількості. Велика шафа, можна до стелі, з дзеркальними розсувними дверима, де будуть зберігатися всі особисті речі. Поруч я поставила б крісло, в якому читала цікаву книгу, і кожен раз хотілося б знову і знову опинитися в його обіймах. Стіл і стілець мені також необхідні в кімнаті як для виконання домашніх завдань, так і для моєї творчості. А відпочивати я буду на ліжку або дивані, що розташувалося в якомусь непомітному кутку моєї кімнати мрії.
Стіни моєї кімнати обов’язково повинні бути в світлих тонах. Доповненням в інтер’єрі стануть рамки з фотографіями, на яких будуть зображені кращі моменти з мого життя. Можливо, буде поличка, або дві, під м’які іграшки, які будуть і на ліжку, і на кріслі, і на підлозі. Думаю, що колекція моїх ведмедів з кожним роком тільки збільшуватиметься. Двері в мій особистий простір обов’язково будуть закриватися на ключ, щоб інші члени родини не зуміли потрапити в нього за моєї відсутності і переставити речі.
Як бачимо, кімната моєї мрії досить світла, простора, функціональна, і що не менш важливо, затишна для проживання. У ній присутнє тільки те, що необхідно для комфортного відпочинку.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.
Кожна людина має потребу в особистому просторі, де вона зможе відпочивати, творити, бути з собою наодинці. Найчастіше цим місцем стає власна кімната в квартирі, або будинку. У приміщенні все розміщено і зроблено у відповідності зі смаком її мешканця.
Мою кімнату я уявляю досить просторою. Вона може бути маленькою, але в ній повинно вільно дихатися. Обов’язково повинні бути високі стелі, щоб був стимул тягнутися вгору. Ще дуже важливе для мене велике вікно з широким підвіконням. Для чого? Кімната повинна бути світлою, мені подобається природне освітлення. Прекрасно, коли сонячні промені пробираються через штори і будять тебе. А підвіконня необхідне мені для мрій і роздумів. На ньому можна сидіти і дивитися у вікно, ставши заручником своїх думок.
Що стосується меблів, то хотілося б її мати їх в мінімальній кількості. Велика шафа, можна до стелі, з дзеркальними розсувними дверима, де будуть зберігатися всі особисті речі. Поруч я поставила б крісло, в якому читала цікаву книгу, і кожен раз хотілося б знову і знову опинитися в його обіймах. Стіл і стілець мені також необхідні в кімнаті як для виконання домашніх завдань, так і для моєї творчості. А відпочивати я буду на ліжку або дивані, що розташувалося в якомусь непомітному кутку моєї кімнати мрії.
Стіни моєї кімнати обов’язково повинні бути в світлих тонах. Доповненням в інтер’єрі стануть рамки з фотографіями, на яких будуть зображені кращі моменти з мого життя. Можливо, буде поличка, або дві, під м’які іграшки, які будуть і на ліжку, і на кріслі, і на підлозі. Думаю, що колекція моїх ведмедів з кожним роком тільки збільшуватиметься. Двері в мій особистий простір обов’язково будуть закриватися на ключ, щоб інші члени родини не зуміли потрапити в нього за моєї відсутності і переставити речі.
Як бачимо, кімната моєї мрії досить світла, простора, функціональна, і що не менш важливо, затишна для проживання. У ній присутнє тільки те, що необхідно для комфортного відпочинку.