Слово “милосердя” складається з двох частин – милість і серце, тобто «зробити милість серцю». Як просто звучить і як часом важко буває це зробити. Особливо зараз і особливо молоді. Ні, не всім, але багатьом.
Адже наскільки легше пройти повз, ніж вникати в проблеми або неприємності чужої людини. Адже дуже часто буває, що потрібно просто слово добре сказати або вислухати людину. Здавалося б, дрібниця, але часом це рятує від самогубства або іншого необдуманого вчинку. І найбільше, на мою думку, в цій до потребують старше покоління і підлітки.
Зараз літні люди, по правді кажучи, не потрібні нікому – ні сім’ї, ні державі. І згадують про них або перед Днем Перемоги, або перед виборами дають подарунки (подачки), отримують голоси – і все.
Але старшим людям потрібна увага, маленька, але щодня, потрібне спілкування, потрібне співчуття. Не обов’язково гроші давати чи подарунки (хоча це теж не завадить), а просто дати зрозуміти людині, що вона теж значуща і важлива, а її мудрість – це життєвий досвід, який завжди знадобиться. Адже ще великий Лев Толстой говорив, що “милосердя полягає не стільки в речовій до скільки в духовній підтримці ближнього. Духовна ж підтримка, перш за все, не в засудженні ближнього, а в пошані його людської гідності”.
Підліткам, я так вважаю, теж потрібно розуміння і підтримка. Вони ще не сформувалися як особистість, всередині киплять гормональні перебудови і що з ними буде далі – незрозуміло. Дуже важливо про це пам’ятати батькам і вчителям, адже незважаючи на всю “крутизну” і незалежність, всередині вони дуже ранимі й уразливі. І ще хочеться сказати, що милосердю, незасудженнню , розумінню і співчуттю потрібно вчити з дитинства і вчити особистим прикладом.
Адже якщо тато постійно поступається місцем у транспорті, допомагає сусідці донести сумки, дитина не залишиться осторонь. Вона в майбутньому не пройде повз чужого горя і завжди постарається до будь то літня людина чи травмована тварина.
У житті трапляється всяке і кожен може потрапити у скрутне становище. Головне не дорікати і судити, а постаратися зрозуміти і сказати підбадьорюючі слово – ось це і буде милосердя, розуміння і співчуття тому, хто серцю милий.
Київ — це столиця нашої країни, її серце та мозок. Київ є одним з найстаріших міст Європи. Йому понад півтори тисячі років. Багато пам’ятає Київ. Пам’ятає нашестя Батия і Чінгісхана. У його брами стукали шведи і яничари. Його голову хотіли схилити кайзерівські війська. Але Київ, здавна гостинний до друзів, повен лютої ненависті до ворогів. Про це розповідають пам’ятники, які любовно зберігає народ.
Київ по праву називають містом стародавньої культури, чудесним архітектурним пам’ятником. Він стоїть, як живий пам’ятник нашої славної героїчної історії, овіяний сивою старовиною, поетичними переказами, чудовими легендами. Справжня прикраса нашої столиці — Софійський собор. «Диво велике», як називали його наші далекі прадіди. В порівнянні сучасними будовами він не високий, але коли стоїш дивишся на його дзвінниці, здається, що він своїм куполами торкається неба. Поставив його Ярослав на місці «битви злої» з печенігами, де його військо перемогло. Ще й досі сперечаються історики про час заснування собору. Уже в XI столітті на його стінах люди видряпували молитви, побажання, ставили дат думаючи, що написана молитва швидше дійде до Бога. Такі написи називаються «графіті» і відповідно до них виходить, що собор старіший, ніж думали раніше. Вивчення собору ще не закінчилось, його стіни ховають ще багато таємниць. Софійський собор — справжня перлина мистецтва, символ духовності, витвір народного генія, який передається від покоління до покоління. В 1990 році за ініціативою ЮНЕСКО Софійський собор внесено до Списку Всесвітньої спадщини людства.
Слово “милосердя” складається з двох частин – милість і серце, тобто «зробити милість серцю». Як просто звучить і як часом важко буває це зробити. Особливо зараз і особливо молоді. Ні, не всім, але багатьом.
Адже наскільки легше пройти повз, ніж вникати в проблеми або неприємності чужої людини. Адже дуже часто буває, що потрібно просто слово добре сказати або вислухати людину. Здавалося б, дрібниця, але часом це рятує від самогубства або іншого необдуманого вчинку. І найбільше, на мою думку, в цій до потребують старше покоління і підлітки.
Зараз літні люди, по правді кажучи, не потрібні нікому – ні сім’ї, ні державі. І згадують про них або перед Днем Перемоги, або перед виборами дають подарунки (подачки), отримують голоси – і все.
Але старшим людям потрібна увага, маленька, але щодня, потрібне спілкування, потрібне співчуття. Не обов’язково гроші давати чи подарунки (хоча це теж не завадить), а просто дати зрозуміти людині, що вона теж значуща і важлива, а її мудрість – це життєвий досвід, який завжди знадобиться. Адже ще великий Лев Толстой говорив, що “милосердя полягає не стільки в речовій до скільки в духовній підтримці ближнього. Духовна ж підтримка, перш за все, не в засудженні ближнього, а в пошані його людської гідності”.
Підліткам, я так вважаю, теж потрібно розуміння і підтримка. Вони ще не сформувалися як особистість, всередині киплять гормональні перебудови і що з ними буде далі – незрозуміло. Дуже важливо про це пам’ятати батькам і вчителям, адже незважаючи на всю “крутизну” і незалежність, всередині вони дуже ранимі й уразливі. І ще хочеться сказати, що милосердю, незасудженнню , розумінню і співчуттю потрібно вчити з дитинства і вчити особистим прикладом.
Адже якщо тато постійно поступається місцем у транспорті, допомагає сусідці донести сумки, дитина не залишиться осторонь. Вона в майбутньому не пройде повз чужого горя і завжди постарається до будь то літня людина чи травмована тварина.
У житті трапляється всяке і кожен може потрапити у скрутне становище. Головне не дорікати і судити, а постаратися зрозуміти і сказати підбадьорюючі слово – ось це і буде милосердя, розуміння і співчуття тому, хто серцю милий.
Київ по праву називають містом стародавньої культури, чудесним архітектурним пам’ятником. Він стоїть, як живий пам’ятник нашої славної героїчної історії, овіяний сивою старовиною, поетичними переказами, чудовими легендами. Справжня прикраса нашої столиці — Софійський собор. «Диво велике», як називали його наші далекі прадіди. В порівнянні сучасними будовами він не високий, але коли стоїш дивишся на його дзвінниці, здається, що він своїм куполами торкається неба. Поставив його Ярослав на місці «битви злої» з печенігами, де його військо перемогло. Ще й досі сперечаються історики про час заснування собору. Уже в XI столітті на його стінах люди видряпували молитви, побажання, ставили дат думаючи, що написана молитва швидше дійде до Бога. Такі написи називаються «графіті» і відповідно до них виходить, що собор старіший, ніж думали раніше. Вивчення собору ще не закінчилось, його стіни ховають ще багато таємниць. Софійський собор — справжня перлина мистецтва, символ духовності, витвір народного генія, який передається від покоління до покоління. В 1990 році за ініціативою ЮНЕСКО Софійський собор внесено до Списку Всесвітньої спадщини людства.