Установи відповідність між реченням вираження підмета в ньому. 1 Чому поранені чи хворі повзли за А підмет, виражений 1 ним чи ждали його з тайги, як чуда? npIIKMETHIKON: Б підмет, виражений займен- 2 2 П'ятеро італійських солдатів HIKON: сисіли в окоші навколо кулемета В підмет, виражений слово- B і на сіңучо-білому шіску. сполученням; (В. Вакуленко) Г підмет, виражений неозначеною 3 А та стояла мов громом вражена. формою дієслова; (В. Вакуленко) Дпідмет, виражений іменником. 4 Привчав мене батько трудитись до поту... (П. Воронько)
Заходила ніч. Кудись ховаються останні шуми й гуки літньої
днини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним зажевріла вечірня зоря. А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем.
Ринуло з неба море світла. Над степом промайнув незрячий сон. Ніч зайшла. Маленькою хмаринкою темніє над яром у степу хуторець. Синіють хатки. У яр потяглися тіні. Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої пашні, тягнуться ниви з блискучою стернею. На нивах темніють снопи, стелються покоси і стоять клапті недокошеної пшениці.
А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.
Розкошами, красою віє над степом…
У яру тихо й сумно. Світить місяць. Розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти місяця тіні. Запирскало щось… Воли. За волами виринула волохата постать. На голові в неї якесь ганчір’я, довга свита , на ногах великі чоботи, а в руках
— батіг. З купи ганчірок визирає дівоче личко з великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається. Затремтіло зразу повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ. Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова
пісні:
Яром, яром, пшениченька ланом,
Горою овес.
Не по правді, молодий козаче,
Зо мною живеш…
Слова оддалися голосною луною. Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь далеко завмирали останні одголоси пісні.
Верби стоять непорушно. Крізь їх віти визирають зорі. Дівчина звела очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь. Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила очі. І ввижається, що вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак молодий. Він у пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з золотимиі підковами, срібними стременами. Сидить козак на коні перед нею, а вона стоїть перед ним засмучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею живе… Тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу оповідання про дівчину та зрадливого козака.
Моя сім’я – найкращий скарб
З радістю в душі і усмішкою на своєму дівочому обличчі я пишу цей твір. Чому свою сім’ю, в якій проживаю – я називаю скарбом? А тому, що я найщасливіші дівчина в цілому світі. Я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці.
Я пишаюся і горджуся своїми батьками, своєму бабусею, своїм молодшим братом.
Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене, до мого брата, до моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі, від своєї дорогесенької мами –я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які є зараз у моєї мами.
Завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій, взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я зі своїм братом стоїмо твердо на ногах і впевнені у завтрашньому дні.
Треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою. І чого гріха таїти, що іноді ми засмучуємо своїх батьків, завдаємо їм болю, своєю поведінкою, своїми вчинками, своїм не хотінням чи не прагненням вчитися, і як боляче дивитися на їхні переживання, на їхню душевну муку за нас, але вони добрі, вони готові за нас своє життя віддати, що лише нам було добре, щоб ми жили радісно і щасливо. Для своїх батьків – ми є скарбом тому, що ми їхні діти, а наші батьки для нас є безцінним скарбом. Чому я написала, що мої батьки, моя сім’я є скарбом, а тому, що я твердо впевнена – де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене.
Я люблю свою родину, свою сім’ю тому, що це є мій безцінний скарб і я буду берегти, як свою зіницю ока.