установіть відповідність між словосполученнями та їхніми видами за вираження головного слова​

Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу

Нинішній освічений і всезнаючий аматор мандрівок добре знає цей острів. Будучи найбільшим і наймальовничішим на Дніпрі, він перетворився останнім часом на справжню «Мек­ку» туризму. Кожен, хто подорожує Дніпром-Славутою, кон­че ступає на цю предковічну землю. І взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно відвідати легендар­ну Хортицю. Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розло­гого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний ост­рів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за со­нячної погоди — велична і чарівна. Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя граніт­них скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова зберегла­ся і до наших днів. Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Свя­тослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові. До наших днів дійшли козацькі назви окремих скель та яруг. «Найстійкіша» — Чорна скеля. Навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем цей похмурий стрімчак. За пере­казом, саме на Чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь Святослав. На Чорному бескиді в’юниться Зміїна печера, що являє со­бою природне урвище глибиною до чотирьох і шириною до од­ного метра. Переказують, що тут запорозькі козаки ховали вій­ськову казну. Довкруж Хортиці чимало напівзатоплених скель-острів-ців. Одна зі скель називається Запорозька миска. Це справ­ді дивовижне творіння природи — виїмка діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. З покоління в покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки варили тут галушки завбільшки з кулак. Неподалік від острова, на околиці села Верхня Хортиця росте славетний сімсотрічний дуб. Розповідають, що під ду­бом стояв зі своїм військом Богдан Хмельницький, коли 1648 року йшов на Жовті води. Нині унікальна пам’ятка природи під охороною закону.