Усі іменники мають лише форму однини у рядку
А весна, кисень, ялина, дітвора
Б зустріч, любов, зозуля, сирота
В березень, склад, ворота, листоноша
Г срібло, ходьба, листя, сметана​

Сергій Васильківський - відомий український художник. Яскравість барв, ясність і простота – ось головні риси його творів. Картини ніби сміються, радуючи око. З них так і б’є сила, сміливість, відвага й завзяття.Кому траплялося відвідати Васильківського в Харкові, той пам’ятає його маленьку хатку, де жив він зі своєю старою недужою матір’ю. Майстерня – простора й світла. Стіни її обвішано малюнками й картинами.Сам хазяїн – невисокий на зріст, присадкуватий чоловік, з копицею рудого волосся на круглій голові, у вишиваній сорочці. На кругластім обличчі – малі вусики, круте підборіддя і короткий ніс. Звертають на себе увагу невеликі, але допитливі й цікаві очі. На устах раз у раз грає лукава усмішка.З першого разу неважко зрозуміти, що маєш справу з артистичною натурою. Про це свідчать мова, жваві рухи й міміка. З його пересипаної дотепами розмови б’є свіжий гумор. Та найцікавіше враження справляє той український містечковий жаргон, що інколи вживає Васильківський. Здається, не був би він художником, то став би актором. Які цікаві його анекдоти про приятелів і знайомих!Не кожному він показує свої карикатури на деяких харківських діячів. Вони вражають майстерністю. На жаль, карикатури мусять лежати у схованці.Прощаючись, я звернув увагу на картину, що стояла в кутку. Полотно не продалося на виставці. Я стояв перед картиною як прикутий, не відводячи очей.Широкий неосяжний степ. Смеркає. На першім плані стоїть, схилившись у важкій задумі, чабан. Вівці позбивалися в купки. Тиша і сум.Чи ж може бути кращий символ сучасного стану України? Проводир у безпорадній задумі, подібний до овець народ... Усе нагадувало гірку дійсність і хапало за серце. (За М.Вороним1; 250 сл.)

 Житла в Україні споруджували найрізноманітніші.
Та символом України стала біла хата. Чепурними боками пишалася вона серед зелені вишневих садочків. Внутрішній кут такої хати з одного боку від вхідних дверей  займала вариста піч. По діагоналі влаштовували покуть. Тут розміщувалася божниця, на поличці стояли образи. Їх прикрашали вишиваними рушниками.
Уздовж бічної стіни під іконами ставили стіл. Біля столу розміщували довгу  дерев’яну лаву. Збоку від стола  знаходилася скриня. Між піччю та бічною стіною будувався дерев’яний настил на стовпчиках. Це був піл.
У протилежному від печі кутку, часто біля дверей або над ними, розміщувався мисник. Це були полиці або невелика шафка для посуду.
Привабливий вигляд оселі позначався і на характері членів родини, на їхніх стосунках (За В.Супруненком: 113 сл.).