- Добридень, Романе! А чого це твоєї сестри не видно?
- Так Леся ж поїхала навчатися до Франції . Ти хіба не чув?
- Як це – поїхала? А як її туди взяли?
- Взяли, адже вона дуже добре знала французську мову. Склала іспит та отримала міжнародний сертифікат зі знання французької. А потім поїхала!
- І скільки вам це коштує?
- Та ти що, хіба батьки могли б заплатити за навчання у Франції? Вона безоплатно навчається, їй ще стипендію виплачують. Це така программа є для студентів.
- Просто якась фантистика! Так вона у Парижі живе зараз?
- Так, вже два місяці. На Новий рік хоче приїхати, як грошей на квиток назбирає.
- А яку професію вона там обрала?
- Поки що вона на підготочому відділенні, а потім хоче навчатися інформаційних технологій.
- Сумує за домівкою?
- Так, звичайно. Каже, що їй дуже не вистачає маминого борщу та вареників…
Увечері 23 лютого харківський школяр Денис Панченко повертався з тренування. У глибині двора, за засніженим дитячим майданчиком, він почув тихеньке дитяче схлипування. Пішов на плач. Схлипування віддалялося. Денис побрів через глибокий сніг. Понад годину блукав хлопець сусідніми дворами, намагаючись за тихеньким плачем наздогнати дитину. Що могло робити самотнє маля так пізно у дворі? Як з'ясувалося, п'ятирічна Оленка загубилася ще вранці в універмазі. Звісно, мама підняла на ноги міліцію. Та хто ж знав, що дитинча саме піде розшукувати свою домівку, потрапить у інший район і, перелякавшись, почне ховатись у дворах? Хлопчик привів маля до себе додому, де Денисові батьки відігріли й нагодувати дівчинку. Вже за 20 хвилин за Оленкою приїхала її мама разом із працівниками міліції. Невідомо, чи дожила б дитина до наступного морозного ранку, якби не Денисові небайдужість і наполегливість.
- Привіт, Женю!
- Добридень, Романе! А чого це твоєї сестри не видно?
- Так Леся ж поїхала навчатися до Франції . Ти хіба не чув?
- Як це – поїхала? А як її туди взяли?
- Взяли, адже вона дуже добре знала французську мову. Склала іспит та отримала міжнародний сертифікат зі знання французької. А потім поїхала!
- І скільки вам це коштує?
- Та ти що, хіба батьки могли б заплатити за навчання у Франції? Вона безоплатно навчається, їй ще стипендію виплачують. Це така программа є для студентів.
- Просто якась фантистика! Так вона у Парижі живе зараз?
- Так, вже два місяці. На Новий рік хоче приїхати, як грошей на квиток назбирає.
- А яку професію вона там обрала?
- Поки що вона на підготочому відділенні, а потім хоче навчатися інформаційних технологій.
- Сумує за домівкою?
- Так, звичайно. Каже, що їй дуже не вистачає маминого борщу та вареників…
Увечері 23 лютого харківський школяр Денис Панченко повертався з тренування. У глибині двора, за засніженим дитячим майданчиком, він почув тихеньке дитяче схлипування. Пішов на плач. Схлипування віддалялося. Денис побрів через глибокий сніг. Понад годину блукав хлопець сусідніми дворами, намагаючись за тихеньким плачем наздогнати дитину.
Що могло робити самотнє маля так пізно у дворі? Як з'ясувалося, п'ятирічна Оленка загубилася ще вранці в універмазі. Звісно, мама підняла на ноги міліцію. Та хто ж знав, що дитинча саме піде розшукувати свою домівку, потрапить у інший район і, перелякавшись, почне ховатись у дворах?
Хлопчик привів маля до себе додому, де Денисові батьки відігріли й нагодувати дівчинку. Вже за 20 хвилин за Оленкою приїхала її мама разом із працівниками міліції.
Невідомо, чи дожила б дитина до наступного морозного ранку, якби не Денисові небайдужість і наполегливість.