УМОЛЯЮ БЫСТРЕЕ 1 ПОМИЛКОВО узгоджено числівник з іменником у словосполученні *

1 три з половиною апельсина
2 двадцять два апельсини
3 дві треті апельсина
4 двадцять п’ять апельсинів

2 ПОРУШЕНО граматичну норму на позначення часу в рядку *

1 двадцять хвилин до сьомої
2 двадцять хвилин по другій
3 пів на дванадцять годин
4 третя година 10 хвилин

3 Порядковим є числівник *

1 дві сьомих
2 одинадцятий
3 півтора
4 п’ятеро

4 Усі числівники збірні в рядку *

1 одинадцятеро, одна друга, двадцятий
2 тридцятеро, мало, двадцять перший
3 стонадцять, другий, дев’ятеро
4 троє, семеро, восьмеро

5 ПОРУШЕНО граматичну норму на позначення часу *

1 чверть по дев’ятій
2 третя година п’ять хвилин
3 рівно чотири
4 за двадцять третя

6 Укажіть НЕПРАВИЛЬНУ відповідь на запитання " О котрІй годині мені можна до ВАС зателефонувати?" *

1 О шістнадцятій годині тридцять п'ять хвилин
2 за двадцять п'ять хвилин до сімнадцятої години
3 без двадцяти п'яти сім
4 О шістнадцятій тридцять

7 Усі числівники кількісні в рядку *

1 півтора, двадцятеро
2 одна ціла п’ять десятих, сьомий
3 десятий, п’ятнадцятеро
4 три сьомих, тридцять третій

8 ПОРУШЕНО граматичну норму на позначення часу *

1 за двадцять третя
2 третя година п’ять хвилин
3 рівно шістнадцять
4 чверть по дев’ятій

9 Граматично ПРАВИЛЬНА відповідь на запитання «Котра година?» *

без десяти хвилин третя
п’ятнадцять на восьму
пів сьомої години
п’ятнадцять хвилин восьмої

10 Граматично НЕПРАВИЛЬНА відповідь на запитання «Котра година?» *

1 двадцять хвилин до одинадцятої
2 сім двадцять
3 чверть по десятій
4 Десята година десять хвилин

11 ПРАВИЛЬНО записано дату в рядку *

1 У дві тисячі двадцять першому році Великдень припадає на друге травня.
2 Подія сталася тисячу дев'ятисот шістдесят першого року
3 Вітаю з двома тисячами двадцятим першим Новим роком!
4 тисячу дев`ятсот вісімдесят сьомий рік

12 Помилку допущено в правописі числівника *

1 на сороках чотирьох сторінках
2 після двадцять шостого листопада
3 одна друга центнера
4 семисот двадцяти восьми кілометрів

Чи бачили ви, як цвітуть Петрові батоги? Не бачили? І не знаєте, які вони? Може чули, як старенькі їх ще називають диким цикорієм? 1 ростуть вони на узбіччі доріг, на занедбаних пасовищах, під плотами, на смітниках. Аж до серпня стирчать голі, безлисті кущики з довгими прутиками.  І раптом сонячного ранку серпень розвішує по тих довгих прутиках круглі шматочки синього-яскравого неба. І ті дивовижні синьоокі кущі-букети милують очі доти, поки сонечко із зеніту не зверне до заходу. Тоді квіточки, наче по команді, скручуються, ховаються у пазухи, і стає знову кущ непривабливим аж до наступного ранку. А як тільки вранішнє сонечко вип'є із прутиків росичку, то і заяскравіють неповторної краси сині квіточки. Від кольору цих квіточок у нашому селі Могилівці здавна місяць серпень називали синьооким

Тарас Шевченко в колі його сучасників був, як відомо, художником і поетом, бардом і дисидентом, солдатом і засланцем. Він не був ні політичним лідером, ні вождем суспільного чи народного руху, ні поводирем гайдамаків-повстанців.Водночас за суттю всього зробленого ним, за підсумком усього життя став набагато більшим – Великим Кобзарем, котрий "отверз уста" "німим братам своїм" і заповів нам жити "в своїй хаті", де "своя й правда, і сила, і воля".Для розтерзаної імперіями і пригнобленої кріпацьким гнітом України це була, кажучи сучасною мовою, програма політичного, соціального й національно-культурного визволення, проект розбудови незалежної держави. Саме тому Шевченко став духовним Мойсеєм українського відродження. І такими залишаться його роль і значення в історії України назавжди.Однак треба пам’ятати й цінувати його і як людину, котрій випала стражденна доля. І саме як людині маємо простити йому "вольності", слабості, а може, й гріхи. І не кидати в нього камінь, бо казав Ісус Христос: хто без гріха, той нехай першим кине в мене камінь.Сьогодні ж, як відомо, є не лише бажаючі кидати каміння в Шевченка, а й новоявлені герострати, які роблять недолугі спроби спалити його всього. Не виходить. І не вийде. Бо є поезія Кобзаря, в якій виражена душа народу. І найперше – в ній виражена любов до України.Важко навіть назвати іншого українця, для котрого ця любов була б такою абсолютною, вселенською, непорівнянною ні з чим сущим:Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, 
Що прокляну святого бога,
За неї душу погублю!Знаю, яку бурю дискусій викликали й досі викликають ці слова і в ортодоксів віри, і в атеїстів, і в усіх шанувальників творчості Тараса Шевченка. Втім, це інше питання – про Бога, про святу віру. Тут говоримо про українську національну ідею, зміст якої чимало наших політиків, політологів і різних щирих патріотів і досі з’ясовують.Однак що дивно – навіть не згадуючи при цьому Кобзаря! Хоча цілком очевидно і зрозуміло, що витоки, суть і зміст національної ідеї – це передусім любов до своєї Вітчизни. І не просто любов, а й уболівання за її долю, за свій народ:Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?Актуальність цих рядків, як і загалом поезії Тараса Шевченка, за понад півтора століття не тільки не втрачена, а, навпаки, лише зросла. Адже коли перечитуєш цей та інші вірші, душа крається і болить.Не лише за історію України, а й за її сьогодення. Справді, усім щедра та багата, вона знову розрита-сплюндрована, вкотре пограбована. Тільки вже не чужими, а своїми "копачами".Майже вісімнадцять років, як проголошено незалежність України, а у нас ніяк не закінчиться те ненаситне первісне накопичення, "накопування", "прихватизація", дерибан. Уже чи не вся Україна – як розрита могила, а кінця-краю тому копанню й переділу-рейдерству не видно.А що ж ми, "маленькі українці", одвічні гречкосії? Знову терпимо-потерпаємо – хто здирство "не так тіїх панів, як тіїх підпанків" (Шевченко), а хто й наругу "пропорційної" до них влади.Тепер ледь не в кожного другого власника фірми – тіньовий оборот і свій "трудовий кодекс".У Херсоні голодні робітники, з блідими схудлими обличчями – вже майже півроку без зарплати – захоплюють від безвиході не лише адмінбудівлі заводу, а й місцевої влади. На Київщині, у Бориспільському районі, у селі з красивою назвою Щасливе селяни два роки не можуть повернути вкрадену землю, і жодна влада не до У Криму, в селищі Мирному, вже не стукають у двері господаря з ордером прокурора, а спершу кидають гранату.І куди не поїдеш по Україні – отакі-то тепер "мирні" і "щасливі" міста і села – страшні наші "херсони"! З ким не поговориш – скрізь безгрошів’я, безробіття, безнадія. Хто терпить холод, а хто й голод. Кому ліки ні на що купити, а кому нічим і ніяк дістатись до далекої лікарні.Походами на Київ відстоюють свої права водії, пекарі, аптекарі, малі підприємці. Знову готуються до походу шахтарі. А як "ощасливлює" жителів самої столиці київська міська влада на чолі з Черновецьким, встановивши воістину космічні побори за все на світі – за собак, за кішок, за вхід на цвинтар тощо – ні в казці не розповісти, ні пером описати."Німці такого під час окупації не витворяли", – так тепер кажуть про "рідну" владу старожили Києва.Зрозуміло, не від щасливОтож, коли у ка були й думка, і воля єдині – навіть князь тікав від справедливої кари у Тмутараканські землі.Очевидно, що нам вельми бракує цих принципів народної демократії. Переконаний, що саме вони, доповнені найсучаснішими нормами, і мають стати серцевиною новітньої