Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...
Весняну пору ми чекали довго. Всім вже набридло кутатися в теплі шуби, дублянки і пальто. Хочеться вільно гуляти на вулиці, виїжджати з батьками на природу. Всі вже скучили по зеленій травичці, по листочках на деревах, за кольорами на клумбах.
І ось, нарешті, підталий сніг став зменшуватися день від дня. Вчора я визирав вранці у вікно, і бачив, що він ще лежить на даху магазина. А сьогодні снігу на даху вже не стало! Земля оголилася і з’явилися на світ божий перші зелені паростки. Я люблю гати за ними, люблю перевіряти, як вони стають більші день від дня.
Дні стають довшими, і тому можна більше часу проводити на свіжому повітрі. І вечора вже тепліші, можна прогулюватися, а не ховати носи в теплі коміри і мчати додому. Люди вже не так квапляться додому, як в зимові холоди. А у дворах грає безліч дітей.
Бруньки на гілках дерев і на кущах поступово набухають під весняними дощами і розкриваються. Клейкі листя вибираються назовні, під сонячні промені. Ці молоді листочки дуже яскравого і світлого зеленого кольору! Такого кольору більше ніде не побачиш, він, напевно, придуманий тільки для весняних листочків.
Радіє природа, дзвінко щебечуть пташки, у дворах заливисто гавкають собаки. Радіють і люди теж. Весна всім несе оновлення !
Объяснение:
Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...
Весняну пору ми чекали довго. Всім вже набридло кутатися в теплі шуби, дублянки і пальто. Хочеться вільно гуляти на вулиці, виїжджати з батьками на природу. Всі вже скучили по зеленій травичці, по листочках на деревах, за кольорами на клумбах.
І ось, нарешті, підталий сніг став зменшуватися день від дня. Вчора я визирав вранці у вікно, і бачив, що він ще лежить на даху магазина. А сьогодні снігу на даху вже не стало! Земля оголилася і з’явилися на світ божий перші зелені паростки. Я люблю гати за ними, люблю перевіряти, як вони стають більші день від дня.
Дні стають довшими, і тому можна більше часу проводити на свіжому повітрі. І вечора вже тепліші, можна прогулюватися, а не ховати носи в теплі коміри і мчати додому. Люди вже не так квапляться додому, як в зимові холоди. А у дворах грає безліч дітей.
Бруньки на гілках дерев і на кущах поступово набухають під весняними дощами і розкриваються. Клейкі листя вибираються назовні, під сонячні промені. Ці молоді листочки дуже яскравого і світлого зеленого кольору! Такого кольору більше ніде не побачиш, він, напевно, придуманий тільки для весняних листочків.
Радіє природа, дзвінко щебечуть пташки, у дворах заливисто гавкають собаки. Радіють і люди теж. Весна всім несе оновлення !