Ми з батьками живемо на шостому поверсі. Переїхали ми сюди недавно, але вже звикли до нового приміщення: воно набагато краще колишнього.
Коли входиш у квартиру, відразу виявляєшся у великій і просторій прихожей. Біля однієї стіни - вішалка й шафа, біля іншої - трюмо. Поруч - двері в кухню, а з іншого боку, праворуч, вхід у нашу кімнату й спальню батьків. Дитяча кімната в нас простора й світла, з виходом на лоджію. У моїй кімнаті стоїть ліжко.: Лівий кут займають платтяну шафу й шафу для іграшок і книжок. У нас гарна бібліотека, де зібрані самі цікаві книжки. Біля стіни, праворуч, коштують письмовий стіл із книжковими полками й тумбочка для магнітофона й телевізора. За письмовим столом я роблю уроки, малюю; чесно говорячи, він не завжди виглядає охайно, тому мама іноді гнівається на мене. На книжкових полках коштують підручники й книжки із серії “Дитяча енциклопедія”, які я час від часу люблю перегортати. Серед книг є небагато вільного місця, там у мене лежать- гарні камінчики, знайдені в горах, гірська осока, листи різних рослин з Никитского ботанічного саду. Все це акуратно розставлено, і щоранку, відкриваючи ока, я бачу цю красу, що нагадує, що літо незабаром повернеться й ми всією сім’єю знову поїдемо до ласкавого моря. Ще в нашій кімнаті багато іграшок, які подарували мені мої батьки, але я ніяк не звикну до того, що їх потрібно забирати. Тепер ви представляєте, як виглядає моя квартира. Приходите до нас у гості й побачите, як у нас чисто й затишно.
Патріотизм - річ цікава, але тонка, бо легко може перейти в націоналізм, а цього, на мою думку, допускати не можна. Особисто для мене патріотизм - це любов до своєї держави, її мови, населення, традицій, символів і т.д. Свою Батьківщину треба любити й поважати, бо для кожного, хто дійсно любить свою країну - вона найкраща. Зараз, хоча в нас ніби й демократія, і свобода слова, нажаль, патріотами є меншість. Особисто мені боляче слухати, коли мої знайомі кажуть про те, що хочуть виїхати, звідси, бо їм погано жеветься. Тут мені згадуються слова Шевченка "...добре всюди, де нас нема..."(по-моєму так. вже давно читала "Кобзар" треба знову перечитувати. погано пам'ятаю). Це говорить про не любов таких людей до України, особисто я про таких людей кажу "це люди, які народилися не в тій державі, в якій повинні були". Не треба рівнятися на інші країни, треба йти власним шляхом розвитку. А для того, щоб країна процвітала УСІ її громодяни повинні мати патріотичні почуття. Бо яке може бути відродження країни й самої нації без нац. почуттів? Дехто може сказати, що питання патріотизму було актуально лише за часів кріпацтва та залежності нашой країни від інших держав. Але зараз патріотизм дуже потрібен для того, щоб пробудити національну свідомість, повернути високодуховну сторону нашої культури, яка, нажаль, зараз стала морально деградована. Зараз навіть становище нашої мови не зовсім зрозуміле - її притісняють, вводять другу державну мову, це не правильно, бо без мови ми не нація.
Приходимо до висновку, що коли людина любить свою країну та народ, поважає його традиції, звички, живе за священними заповітами пращурів, то такою любов'ю можна домогтись наукового, економічного та культурного розвитку нашої країни. Ми повинні любити та розвивати свою країну, це до нам, як особистостям, духовно розвиватися.
Ми з батьками живемо на шостому поверсі. Переїхали ми сюди недавно, але вже звикли до нового приміщення: воно набагато краще колишнього.
Коли входиш у квартиру, відразу виявляєшся у великій і просторій прихожей. Біля однієї стіни - вішалка й шафа, біля іншої - трюмо. Поруч - двері в кухню, а з іншого боку, праворуч, вхід у нашу кімнату й спальню батьків. Дитяча кімната в нас простора й світла, з виходом на лоджію. У моїй кімнаті стоїть ліжко.: Лівий кут займають платтяну шафу й шафу для іграшок і книжок. У нас гарна бібліотека, де зібрані самі цікаві книжки. Біля стіни, праворуч, коштують письмовий стіл із книжковими полками й тумбочка для магнітофона й телевізора. За письмовим столом я роблю уроки, малюю; чесно говорячи, він не завжди виглядає охайно, тому мама іноді гнівається на мене. На книжкових полках коштують підручники й книжки із серії “Дитяча енциклопедія”, які я час від часу люблю перегортати. Серед книг є небагато вільного місця, там у мене лежать- гарні камінчики, знайдені в горах, гірська осока, листи різних рослин з Никитского ботанічного саду. Все це акуратно розставлено, і щоранку, відкриваючи ока, я бачу цю красу, що нагадує, що літо незабаром повернеться й ми всією сім’єю знову поїдемо до ласкавого моря. Ще в нашій кімнаті багато іграшок, які подарували мені мої батьки, але я ніяк не звикну до того, що їх потрібно забирати. Тепер ви представляєте, як виглядає моя квартира. Приходите до нас у гості й побачите, як у нас чисто й затишно.
Патріотизм - річ цікава, але тонка, бо легко може перейти в націоналізм, а цього, на мою думку, допускати не можна. Особисто для мене патріотизм - це любов до своєї держави, її мови, населення, традицій, символів і т.д. Свою Батьківщину треба любити й поважати, бо для кожного, хто дійсно любить свою країну - вона найкраща. Зараз, хоча в нас ніби й демократія, і свобода слова, нажаль, патріотами є меншість. Особисто мені боляче слухати, коли мої знайомі кажуть про те, що хочуть виїхати, звідси, бо їм погано жеветься. Тут мені згадуються слова Шевченка "...добре всюди, де нас нема..."(по-моєму так. вже давно читала "Кобзар" треба знову перечитувати. погано пам'ятаю). Це говорить про не любов таких людей до України, особисто я про таких людей кажу "це люди, які народилися не в тій державі, в якій повинні були". Не треба рівнятися на інші країни, треба йти власним шляхом розвитку. А для того, щоб країна процвітала УСІ її громодяни повинні мати патріотичні почуття. Бо яке може бути відродження країни й самої нації без нац. почуттів? Дехто може сказати, що питання патріотизму було актуально лише за часів кріпацтва та залежності нашой країни від інших держав. Але зараз патріотизм дуже потрібен для того, щоб пробудити національну свідомість, повернути високодуховну сторону нашої культури, яка, нажаль, зараз стала морально деградована. Зараз навіть становище нашої мови не зовсім зрозуміле - її притісняють, вводять другу державну мову, це не правильно, бо без мови ми не нація.
Приходимо до висновку, що коли людина любить свою країну та народ, поважає його традиції, звички, живе за священними заповітами пращурів, то такою любов'ю можна домогтись наукового, економічного та культурного розвитку нашої країни. Ми повинні любити та розвивати свою країну, це до нам, як особистостям, духовно розвиватися.
Політ моїх думок, сподіваюсь, зрозуміло)