Мова. Навчатись їй так просто й одночасно так складно. Українська мова живе всередині нас. Навіть не вивчаючи її, без проблем розуміємо, бо це наша мова. Ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення.
Так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково займатись.
Необхідно багато читати. Читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. Саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти літературною мовою.
І чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення.
Але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спілкувався. Спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. Слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше проблем, де найбільше помилок.
Останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. Ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. Завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. До речі, диктори надають інформацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимО
ви, і це для нас корисно. Отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. Я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовувати, одним словом — навчатись.
Так, це складно. Процес пізнання дуже повільний, тут неможливо поспішати. Навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити.
Але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. Без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобов’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».
що вечора
чим-би то
без перестанку
казна-при кому
Севастополь
Певністю
Страйком
Стаєнь
волиньський
навмисне
галуззя
пригірок
де-інде
яєчня
тратьте
жаданий
заїка
трясця
положення
Галичина
дит-ясла
хворостняк
Василева
Поздовжній
Чилі
Башкир
Вітамін
П'ятеро
нізвідкіля
кипяток
марево
рюкзак
всюдихід
промені
запічок
бурячиння
міні-футбол
конуса
тістечко
аніскільки
асфальта
траєкторія
важко-атлет
мавпячий
козеріг
стерати
трьох
увертюра
навскоси
немов- би то
голланський
нічий
попід віконню
численний
умисний
згаслий
військомат
кігті
празький
блаженний
студенцький
Кужченко
Торішній
Нижчий
ллється
бряжчати
театр-студія
киприот
навпаки
до ладу
незчутися
мнесся
на бігу
чимдуж
білосніжно
без відома
святкуїмо
коротший
до речі
замерзлі
аби який
де в кого
закона
попереду
радекуліт
пів абрикоса
скипидар
Маланчин
товстелезний
цвірінкати
будка
гравюра
призидія
манікюр
інтерв'ю
Перун
ні до чого
кучерявий
жень-шень
лікарь
роз”єднати
тьмяний
ларьок
дзвякнути
у книзьці
роздоріж
кювет
напередодні
пшеничьний
стань
скнара
громадський
молодецство
сердешний
затишшя
пестливий
неволити
мудрісттю
стежечка
гіганські
боримося
електронний
тільки-но
нелегкий
в”їзжений
будь ласка
з-поза
запрограмований
у стократ
п”ятьсот
левиний
опрацьований
межирічя
передовсім
бджоляром
прозаїчний
незвіданність
туристський
з дня-на-день
споконвіку
зжати
жовтодзьобий
світлозелений
невичерпний
їжджу
монастир
ткатство
випускний
сонячник
гачечок
мармур
коровай
варязький
яхт-клуб
трудодень
півобличчя
піщаний
кріпаччина
пів-яблука
ворожий
пісний
прем”єр-міністр
глухо-німий
блок-схема
тревога
знісся
декада
шалений
Мова. Навчатись їй так просто й одночасно так складно. Українська мова живе всередині нас. Навіть не вивчаючи її, без проблем розуміємо, бо це наша мова. Ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення.
Так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково займатись.
Необхідно багато читати. Читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. Саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти літературною мовою.
І чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення.
Але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спілкувався. Спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. Слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше проблем, де найбільше помилок.
Останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. Ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. Завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. До речі, диктори надають інформацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимО
ви, і це для нас корисно. Отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. Я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовувати, одним словом — навчатись.
Так, це складно. Процес пізнання дуже повільний, тут неможливо поспішати. Навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити.
Але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. Без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобов’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».