Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У бабусі був красивий чорний кіт Мурчик. Він був дуже розумний, але мав незалежний характер. Він вільно гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідських котів та навіть їх господарів. Якщо його брали на руки, він відразу виривався і міг подряпати.
І ось одного разу Мурчик зник. Раніше він іноді пропадав на ніч, щонайбільше на добу. А тут не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися, бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, але Мурчика ніхто не бачив.
І ось якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт, дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. А виявилося, що господарі цього будинку поїхали на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз всередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її в кухні на вікні. І Мурчик в їх відсутність ласував рибкою. А коли сусіди повернулися і помітили, швидко виліз і втік.
Нам з бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули закрити кватирку. Ми всі посміялися, але потім бачили, як Мурчик часто навідувався до них у двір і довго сидів, стежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку.
Розмови щодо шкільної форми точаться не один рік і серед дорослих, і серед дітей (учнів). Старше покоління — дідусі й бабусі сучасних учнів — категоричне: шкільна форма має бути обов’язковою. Із якою ностальгією бабусі пригадують коричневі платтячка, білі фартушки й такі ж бантики! Батьки нинішнього покоління дітей поділилися на дві групи. Перша група категорично проти шкільної форми. їхні аргументи: кожна дитина має право на індивідуальність, зокрема це стосується й одягу також, — це по-перше. По-друге, однакова форма, столи чітко в ряд — нагадує казарму, якість старі часи.
Друга група менш категорична: кожен навчальний заклад може мати свою форму, яка не буде схожою ні на які інші. Це має бути своя модель, своя емблема тощо. Звичайно ж, такою формою діти повинні пишатися, бо вона, певною мірою, — символ їхньої школи.
Що ж думають учні з цього приводу? Звернемося до них. Оксана Ш.: «Я не проти шкільної форми, я проти примітивного моделювання, що гається нині в багатьох школах. А ще більше проти синтетичних тканин, які шкодять дітям, хоча є дешевими». Микола О.: «Краще запропонувати не шкільну форму, а, наприклад, костюм ділової людини з відповідним набором предметів. Це дозволить учням у школі налаштуватися на робочий лад, а не на біганину по коридорах». Ірина Н.: «Кожен має право вдягатися так, як він хоче. Єдине, що б я запропонувала, — це поставити певні естетичні вимоги в стінах школи. Це стосується усіх без винятку. Поясню: в одязі має бути підкреслений діловий стиль, а не пляжний варіант чи взагалі одяг для прогулянок, вилазок, дискотек тощо».
Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У бабусі був красивий чорний кіт Мурчик. Він був дуже розумний, але мав незалежний характер. Він вільно гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідських котів та навіть їх господарів. Якщо його брали на руки, він відразу виривався і міг подряпати.
І ось одного разу Мурчик зник. Раніше він іноді пропадав на ніч, щонайбільше на добу. А тут не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися, бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, але Мурчика ніхто не бачив.
І ось якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт, дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. А виявилося, що господарі цього будинку поїхали на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз всередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її в кухні на вікні. І Мурчик в їх відсутність ласував рибкою. А коли сусіди повернулися і помітили, швидко виліз і втік.
Нам з бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули закрити кватирку. Ми всі посміялися, але потім бачили, як Мурчик часто навідувався до них у двір і довго сидів, стежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку.
Розмови щодо шкільної форми точаться не один рік і серед дорослих, і серед дітей (учнів). Старше покоління — дідусі й бабусі сучасних учнів — категоричне: шкільна форма має бути обов’язковою. Із якою ностальгією бабусі пригадують коричневі платтячка, білі фартушки й такі ж бантики! Батьки нинішнього покоління дітей поділилися на дві групи. Перша група категорично проти шкільної форми. їхні аргументи: кожна дитина має право на індивідуальність, зокрема це стосується й одягу також, — це по-перше. По-друге, однакова форма, столи чітко в ряд — нагадує казарму, якість старі часи.
Друга група менш категорична: кожен навчальний заклад може мати свою форму, яка не буде схожою ні на які інші. Це має бути своя модель, своя емблема тощо. Звичайно ж, такою формою діти повинні пишатися, бо вона, певною мірою, — символ їхньої школи.
Що ж думають учні з цього приводу? Звернемося до них. Оксана Ш.: «Я не проти шкільної форми, я проти примітивного моделювання, що гається нині в багатьох школах. А ще більше проти синтетичних тканин, які шкодять дітям, хоча є дешевими». Микола О.: «Краще запропонувати не шкільну форму, а, наприклад, костюм ділової людини з відповідним набором предметів. Це дозволить учням у школі налаштуватися на робочий лад, а не на біганину по коридорах». Ірина Н.: «Кожен має право вдягатися так, як він хоче. Єдине, що б я запропонувала, — це поставити певні естетичні вимоги в стінах школи. Це стосується усіх без винятку. Поясню: в одязі має бути підкреслений діловий стиль, а не пляжний варіант чи взагалі одяг для прогулянок, вилазок, дискотек тощо».
А що ви думаєте з цього приводу?