Укажіть складне речення.
а. Тягнуться до сонця і квіти, і трави, віти кучеряві, гори голубі.
б. З берега на берег можна добутись баржами або човнами.
в. На обличчі Сагайди появляється злісна гримаса, а губи починають дрібно тремтіти.
г. Поля горіли то росою, то срібно-золотими стернями, то зернистими вівсами.

оранта - давньохристиянська богоматір, заступниця людей; покровителька бідних; образ молитви. оранта зображувалася з піднятими вгору руками - жест адорації (молитви). це один із найдавніших жестів, що звернений до бога і означав благання, прохання. значення цього специфічного знаку оранти можна пояснити, звернувшись до біблії. під час битви іудеїв з амалекитянами мойсей молився за свій народ, піднявши обидві руки до неба. до того часу, поки він утримував руки у такому положенні, іудеї перемагали. коли ж руки опускалися, вороги починали брати гору. чудовий мозаїчний образ богоматері оранти 11 ст. можна і сьогодні побачити у соборі київської софії. вона зображена у надалтарній частині на загальному мозаїчному фоні. стоїть на чотирикутному золотому камені з піднятими руками. майже 10 століть це зображення богородиці залишалося непошкодженим. очевидно, тому і називалася вона "непорушною стіною". поза, жест рук оранти були дуже популярними у народному мистецтві аж до 20 ст. на жіночих весільних вінцях завжди було зображення богородиці з піднятими вгору руками. на думку деяких вчених, прообразом оранти була міфічна богиня слов'ян берегиня.

   Дуже швидко пробігло спекотне літо, і тепер лісові ділянки, галявини, струмочки і ставки підпорядковані        до вересня. Вранці вже прохолодно, а вдень гріє сонечко. Воно ще нагадує про літнє тепло.       Після довгої виснажливої роботи відпочивають поля, зібраний урожай в садах. Тепер скрізь усе сповнене прохолодою осінніх місяців. Часто на небі з’являються сірі хмаринки, мрячить нескінченний дощик. Ніби поринувши у думи, затужив безмовний ліс. Скоро на деревах не залишиться жодного листочка, гілки не будуть захищені від бездушних дощів і морозів.       Ось кленовий листочок не поспішаючи вальсує в повітрі. Ніби поринувши у думи перед довгими зимовими сновидіннями, сумно поскрипує немолодий вже дуб. Навколо одягненого в мох трухлявого пенька розташувалися стрункі опеньки. Їх тут дуже багато, всі вони так і хочуть потрапити в кошик. Травка вся зблякла і опустилася до землі, і лише крихітні червонуваті зірочки вересу приносять радість. 
       Ми бачимо, як високо в небі на прощання кружляють журавлі. Вони прямують у теплі краї і сумно курличуть про те, що прийшла осінь. У такі миті нам стає сумно, ми починаємо розмірковувати про наше призначення у цьому прекрасному світі.